Історія розвитку рідної мови

пояснював так: людина народжена для добра, але щоб діяти добре - вона повинна знати світ, розрізняти, що є добро, а що зло. У зв'язку з цим насамперед треба знати, вважав Володимир Мономах, свій рід і родовід та своє призначення в ньому.

Цілком логічно, що не лише Володимир Мономах, а й Ілларіон Туровський та інші славні мужі Київської Русі знання мови пов'язували з культурою й освітою, прогресом Руської землі. Ярослав Мудрий уславився на весь світ тим, що заснував при славетній Київській Софії бібліотеку, де зібрав численний загін книжників - мудреців, літописців.

Прозвісником мудрої сили, золотого слова - сили, яка здатна об'єднати людей, їх діло, емоції й розум, поєднати людину з природою, став автор "Слова о полку Ігоревім". Тут уже зароджуються прекрасні словесні символи добра і зла, життя і смерті, символи обов'язку, честі, вірності.

Мовна символіка, синонімічні ряди, що складалися на ґрунті чудових образів природи, обрядів, вірувань, ставали складовими загальнонародної мови, узвичаювалися в ній, але об'єднувалися в комплекс реалій, які висвічували етнічність народу, його світосприйняття. Слово поставало відбиттям історії, характеру й долі народу, об'єднувало людей, роди й племена в соціальну, політичну, моральну й духовну цілісність, піднімало до історичної життєдіяльності. Саме тому іноземні завойовники протягом усієї давньої історії України прагнули потурчити, полонізувати, онімечити український народ. Бо доки живуть мова й культура - живе народ, його свідомість, отже панування над ним не є гарантованим.

Стародавні українські літописи, численні історичні джерела, давня українська література донесли до нас слова-символи: звитяга, подвиг, передвижництво, героїзм; мати-Вітчизна, сповідь, гріх, добро, доброчинність і багато інших. Вони вбирають ставлення українців до тих явищ, які закріпилися в народній уяві як символи патріотизму й моралі, добра і зла. Так постає мовна особистість, вихована словами-сим волами, кристалізаторами життєвого досвіду народу.

Є й багато інших видів закріплення трудових, емоційних, інтелектуальних звершень людей (архітектура, музика, живопис). Але можуть гинути села й міста, палаци й собори, буває навіть гинуть могутні держави (як Вавилонська, Римська) - однак ті втрати не завжди обривають саморозвиток народів. Бо вони лише окремі грані його життя. Інакше з мовою, що є синтезом почуттів і роздумів, моралі й етики, мрій і діяльності людей в усіх сферах їхньої життєдіяльності. Тому мова - витвір і одиниць, і багатьох, не має ні початку, ні кінця, вона невіддільна від народу - носія мови. Гине народ - гине й мова - зникає народ, як суверенний феномен вселюдської цілісності. 

1 2

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні