Історія розвитку сучасної української літературної мови на уроках рідної мови

Як доказ цієї гіпотези наводять факт існування мови жестів у наш час.

Справді, мову жестів використовують багато племен. Ав­стралійське плем'я аранда, скажімо, має 450 жестів, серед яких є навіть такі, що виражають абстрактні поняття. Мо­вою жестів користуються, як правило, тоді, коли забороне­но говорити, а також під час спілкування різномовних пле­мен. Так, зокрема, вдови австралійського племені варрамунга цілий рік повинні мовчати, тому змушені спілкува­тися за допомогою пальців і ліктів. Серед деяких племен заборонено розмовляти юнакам у період посвячення їх у мисливці. Як бачимо, в усіх згаданих тут випадках жести застосовують як доповнення до звукової мови. Отже, жести були і є допоміжним засобом спілкування, властивим усім народам. Щоправда, представники різних етносів вдають­ся до нього неоднаковою мірою. Так, скажімо, протягом годинної розмови мексиканець використовує жестикуля­цію 180 раз, француз — 120, італієць — 80, а фін — 1 раз.

Гіпотеза походження мови Ф. Енгельса. Набула широкого розповсюдження у країнах, які перебували під впливом комуністичної ідеології. Послідовник Ч. Дарвіна Ф. Ен­гельс (1820—1895) свою гіпотезу виклав у дослідженні "Роль праці в процесі перетворення мавпи в людину" (1876). За цією гіпотезою, багато тисячоліть тому в Пів­денній Азії жила високорозвинена порода людиноподіб­них мавп — австралопітеки. Відрізнялися вони від інших тим, що їм була притаманна вертикальна хода, мали уко­рочену щелепу і великий мозок. Пряма хода відіграла ви­рішальну роль у процесі перетворення мавпи в людину. Мавпа більше бачила, що впливало на розвиток мислен­ня, а вивільнені передні кінцівки використовувала для виготовлення знарядь праці, що, в свою чергу, впливало на удосконалення руки. Жили мавпи гуртом, що вимага­ло взаємної підтримки, а отже, зумовлювало необхідність спілкуватися. Спочатку вони використовували звукові сиг­нали

Поступово розвивалася гортань. Вживання м'ясної їжі впливало на розвиток мозку. Думка з часом відрива­лася від конкретного предмета, тобто з'являлося абстрак­тне мислення. Праця, мова і думка формувалися одночас­но і в єдності. Так 40—50 тис. років тому з'явилися кро­маньйонці — Homo sapiens (людина розумна).

Гіпотеза Ф. Енгельса, незважаючи на стрункість, не мо­же дати відповіді на низку запитань. Як експресивні ви­крики мавп перетворилися у людські слова? Як нечлено­роздільні звуки стали членороздільними? У якому напрям­ку йшов розвиток мовлення? Чому за всю історію людства цей експеримент жодного разу не повторився? Отже, ця гі­потеза не розв'язує, а ще більше заплутує проблему.

Очевидно, треба погодитися з академіком АН Росії Ю. А. Овчинниковим, який вважає, що в людини, на від­міну від приматів, є ген мови. Значить, людина похо­дить від людини, а не від мавпи. Жодну мавпу навчити мови неможливо.

Як переконливо довів ще В. Гумбольдт, "мова — не тільки зовнішній засіб спілкування людей у суспільстві, вона закладена в природі самих людей і необхідна для розвитку їх духовних сил та формування світогляду". То­му найвірогіднішою гіпотезою є гіпотеза божественного, чи інопланетного (космічного), походження мови. Нині чимало вчених повертаються до біблійного пояснення по­ходження мови. Бог створив людину і дав їй мову. І да­ремно дехто (наприклад, О. О. Реформатський) шукає су­перечності в Святому Писанні, бо, мовляв, там спочатку розповідається про те, що Бог навчив першу людину гово­рити, а потім привів до неї всіх тварин, щоб вона дала їм імена. Однак тут жодної