Історія слов'янського мовознавства

р. ; останній, «Синтаксис», у 1874 р. «Порівняльна граматика» Ф. Міклошича (у російському перекладі — «Сравнительная морфология славянских языков», 1884—1888), у якій перше • місце відведено старослов'янській мові, побудована в плані опису окремих слов'янських мов. Аналіз фактів старосло­в'янської мови супроводжується аналізом фактів прасло­в'янської мови.

Вихід «Порівняльної граматики» мав велике значення, бо сприяв поширенню порівняльно-історичного методу в слов'янознавстві.

У 1875—1883 рр. Ф. Міклошич здійснює друге видання, значно перероблене й доповнене окремим томом, присвяче­ним словотворенню. Ця праця становить значний інтерес і для сучасних дослідників, особливо синтаксис і слово­твір.

Велику увагу приділив учений дослідженню лексики, в результаті чого з'являються у 1862—1865 рр. «Старослов'янсько-греколатинський словник», а в 1886 р. «Етимо­логічний словник слов'янських мов», який до останнього часу був єдиним повним етимологічним словником слов'­янських мов; однак він дуже застарів.

Одночасно з працями Ф. Міклошича з'являються дослі­дження німецького лінгвіста А. Шлей-хера (1821— 1868). Так, у 1852 р. була опублікована «Морфологія церковнослов'янської мови». Учений тут уперше для по­рівняльно-історичного вивчення старослов'янської мови залучає великий матеріал з литовської мови, що пізніше набуло широкого застосування в науці й допомогло у роз­в'язанні важливих проблем.

Питанням дописемного періоду слов'янських мов при­свячено «Короткий нарис доісторичної долі півнїчно-східного відділу індогерманських мов», який вийшов у росій­ському перекладі 1862 р.

70—90-ті роки XIX ст. характеризуються розвитком нового напряму у мовознавстві — молодограматизму, пред­ставники якого звернули увагу на вивчення живих мов і діалектів

Нові ідеї знайшли відображення і в славістиці.

П. Ф. Фортунатов (1848—1914) застосував на практиці нові мовознавчі принципи у вивченні старосло­в'янської мови. Основними предметами його викладання були порівняльна граматика індоєвропейських мов, за­гальне мовознавство, а також фонетика старослов'янської мови у порівняльному плані.

Серед його праць найбільш оригінальним є курс лекцій з старослов'янської мови, читаний ним у 1888-1890 рр. Цей курс опублікований після смерті автора, - “Лексции по фонетике старославянського (церковнославянскього) языка» (1919). У 1957 р. вони були перевидані у другому томі “Избрынных трудов). З-пд пера його вийшли такі статті: “Состав Остромирова евангелия” (1903), “Старославянськое тъ в 3-м лице глаголов» (1908), «О происхождении глаголицы» (1913).

П. Фортунатов редагував видання ряду старослов'ян­ських пам'яток, працював у галузі слов'янської палеографії.

О. Л. Дювернуа (1840—1886) відомий у слов'ян­ському мовознавстві як автор праць і досліджень з порів­няльної слов'янської граматики, слов'янського словотвору, розвідок, присвячених старослов'янській мові: «О годе изобретения славянских письмен» (1862), «Практическое руководство к изучению наречий; старославянского, поль­ского, чешского» (1872).

А. С. Б у д и л о в и ч (1846—1908) займався переважно старослов'янською мовою, вивченням пам'яток. Він на­писав кілька праць, які заслуговують на увагу: «Исследо­вание языка древнеславянского перевода 13 слов Григория Богослова» (1871), «Славянская библиография» (1871), «Очерки этнографической и государственной истории югославян» (1878), «Начертание церковнославянской грамма­тики» (1883), «Общеславянский язык в ряду других ощих языков древней и новой Европы применительно к общей теории русского и других родственных языков» (1892). У цій праці він розглядає питання про праслов'янську культурну мову.

А. Вудилович у 1878—1882 рр. друкує велику працю (на жаль, вона не була завершена)

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10