Історія слов'янського мовознавства

і в галузі палеографії. Його «Учебник российской палеографии» не втратив свого значення й досі.

Г. А. І л ь ї н с ь к и й (1876—1938) належить до вче­них, які своєю невтомною працею сприяли розвитку сло­в'янського мовознавства. Він був одним з ініціаторів ство­рення нової галузі слов'янського мовознавства — грама­тики праслов'янської мови. «Праславянская грамматиказ (1916) — це твір, що містить багато фактичного матеріалу про фонетичну систему та граматичну структуру прасло­в'янської мови. Він відомий також своїми виданнями та аналізом давніх пам'яток: «Македонский листок. Отрьівок неизвестного памятника кирилловской письменности XI— ХП вв. » (1906), «Македонский глаголический листок» (1909), «Грамоты болгарских царей» (1911), «Охридские глаголические листки. Отрывок древнецерковнославянского евангелия XI в. » (1915). Автор приділяв значну увагу вивченню кириломефодіївської проблеми і написав праці: «Где, когда, кем и с какой целью глаголица была заменена кириллицей? (1931), «Опыт систематической кирилло-мефодиевской библиографии» (1934).

 Б. М. Л я п у н о в (1862—1943) — відомий славіст, який найбільше працював у галузі Історичної фонетики,. морфології та акцентології слов'янських мов. Серед його досліджень помітне місце посідають праці з (старослов'ян­ської мови: «Формы склонения в старославянском язьіке. І. Склонение имен» (1905), «Из наблюдений над языком древнерусских и старославянских памятников» (1908).

В

Ляпунов працює над розшифруванням і описом ста­рослов'янських пам'яток: «Як треба читати І В. 4—5 празьких глаголицьких фрагментів?» (1906), «Несколько слов о рукописах евангельских чтений, хранящихся в библиотеке Новороссийского Общества истории й древностей» (1907).

Багато цінних думок висловив учений у рецензіях на славістичні праці.

О. О. Шахматов (1864—1920) — видатний вітчиз­няний лінгвіст, учений з широкими філологічними концеп­ціями, ерудиція якого, інтерес до широкого кола питань як з російського, так і взагалі слов'янського мовознав­ства сприяли тому, що він залишив у своїй науковій спад­щині дослідження, які мають величезне наукове значення.

Основний напрям наукової діяльності О. Шахматова — вивчення історії російської мови. Однією з фундаменталь­них праць, що є внеском у науку про старослов'янську мову, є дослідження «Очерк древнейшего периода истории русского языка» (1915), у якій автор розглянув розвиток мови від праслов'янської до східнослов'янської (давньо­руської). У цій монументальній книзі він докладно описує фонетичну систему мови давніх слов'ян, характеризує окремі звуки, встановлює відтінки їх у вимові.

О. Шахматову належить відкриття спеціального акцен­тологічного закону, який у науці дістав назву «закон Шахматова».

Питання загального слов'янського мовознавства та питання розвитку окремих слов'янських мов О. Шахматов розглядає у зв'язку з дослідженням східнослов'ян­ських мов.

Учений мав значний вплив на розвиток славістики за кордоном.

С. М. К у л ь б а к і н (1873—1941) займався переважно південнослов'янськими мовами. Він досліджував і видавав старослов'янські пам'ятки: «Хиландарские листки, отрывок кириалловской письменности» (1900), «Лексика Хиландарских отрывков XI века» (1901), «Спирант V в славян-ских язиках» (1905), «Историческое развитие й современное состояние славянского язьїкознания» (1906), «Кирило і Мефодій та їх діяльність» (1922), «Про мову Кирила і Мефодія» (1925), «Зредуковані в СІнайському псалтирі» (1925), «Про лексичний склад старослов'янської мови» (1930).

С. Кульбакін написав один з кращих і популярних на той час підручників «Древнецерковнославянский язьік» (третє видання

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10