Історія слов'янського мовознавства

1917), який був перекладений на чеську, сербську та французьку мови.

М. М. К а р і н с ь к и й (1873—1935) — автор ряду праць із старослов'янської мови. Його дослідження при­свячені аналізові мовних особливостей пам'яток, Історії письма: «Остромирово евангелие как памятник древнерус-ского письма» (1903), «Образцы глаголицы» (1908), «Перечень важнейших неточностей последнего издания Саввиной книги» (1914), «Письмо Остромирова евангелия» (1920), «Хрестоматия по древнецерковнославянскому й русскому язикам» (1904; друге видання — у 1911 р. ), що є кращою серед подібних посібників.

Ю. Ф. К а р с ь к и й (1861—1931) — видатний віт­чизняний лінгвіст, відомий дослідник білоруської мови, багато зробив для вивчення старослов'янської мови. Він видав «Листки Ундольского, отрывок кирилловского еван­гелия XI века» (1904); йому належать такі праці: «Грамматика древнего церковнославянского язьїка сравнительно с русским» (1888), яка витримала 19 видань (останнє — у 1917 р. ), «Надпись Самуила 993 года» (1899), «Образцы славянского кирилловского письма с X по ХУНТ век» (1902), «Очерки по синтаксису древнего церковнославянского й русского язьїка» (1913), «К истории термина «глаголица» (1917). Перу Ю. Курського належить «Славянская кирилловская палеография» (1928).

М. М. Д у р н о в о (1878—1936) — філолог-славіст, діалектолог та історик російської мови, який чимало уваги приділив вивченню старослов'янської мови: «К вопросу о языке Киевских листков» (1922—1923), «Русские руко­писи XI й ХП вв. как памятники старославянского язьїка» (1924, 1925—1926, 1926—1927), «К вопросу о древнейших переводах на старославянский язык библейских текстов. Супрасльская рукопись» (1926), «Мысли й предположения о происхождении старославянского языка й славянских алфавитов» (1929), «Еще раз о происхождении старосла­вянского язьїка й письма. Несколько разьяснений по по­воду рецензии проф. С. М

Кульбакина на мои «Мысли й предположения» (1930, 1931), «Славянское правописание X—XII вв. » (1933).

М. К. Г р у н с ь к и й (1872—1951) — видатний радян­ський славіст, заслужений діяч науки УРСР, який дуже багато уваги приділяв питанням походження слов'янського письма, виникненню слов'янських алфавітів, дослідженню і виданню пам'яток. Серед його праць, у яких висловлено чимало оригінальних думок з різних питань найдавнішої слов'янської фонетики, морфології, а особливо — з харак­теристики різних старослов'янських пам'яток, слід назвати такі, як «Памятники и вопросом древнеславянской письменности, т. І—Ш. Киевские глаголические листки. IV. Пражские глаголические отрьшки» (3904), «Пражские глаголические отрывки» (1905), «К Зографскому евангелию» (1907), «Лекции по древнецерковнославяяскому языку» (1907, 1914), «Очерки по истории разработки синтаксиса славянских языков» (3910), українською мовою вийшли «Київські листки та Фрейзїнгенські уривки» (1928), «По­чаткові сторінки слов'янського письменства» (1930), «Вступ до слов'янського мовознавства» (1946) та ін.

Наукова розробка старослов'янщини продовжувалась і за кордоном.

А. Л є с к і н (1840—1916) — видатний німецький сла­віст — зробив значний вклад у вивчення слов'янських мов, зокрема старослов'янської.

А. Лєскін впроваджував у мовознавчу практику молодо­граматичну концепцію, підносячи порівняльно-історичний метод на вищий рівень. Вихід праць А. Лєскіна з старосло­в'янської мови був значною подією в тогочасному лінгвіс­тичному житті і сприяв розвитку мовознавчої науки. Йому належать такі дослідження: «Підручник старобол­гарської мови» (1871;,шосте видання — у 1922 р. ), «Грама­тика староболгарської (староцерковнослов'янської) мови» (1909; друге видання — у 1919 р. ). У

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10