Історія, стан та перспективи розвитку виноградарства в Україні

Вина України експортувалися й одержували світове визнання. В 1900 р. на Всесвітній виставці в Парижі ігристе вино (типу шампанського) видатного російського винороба князя Л. С. Голіцина із с . Новий Світ (біля м. Судака) одержало найвищу нагороду - кубок „Гран-прі”, а столове вино із сорту Рислінг рейнський з маєтку князя Трубецького (с . Козацьке на Херсонщині) удостоєно золотої медалі.

Видатний учений-виноградар Василь Єгорович Таїров з 1892 р. почав видавати щомісячний журнал „Вестник виноделия”, на сторінках якого висвітлювалися наукові основи ведення виноградарства і виноробства. В 1905 р. у м. Одеса на суспільних засадах В. Є. Таїров відкриває „Виноробну станцію російських виноградарів і виноробів” - першу в Росії та Україні науково-дослідну установу з виноградарства та виноробства ( нині Інститут виноградарства і виноробства ім. В. Є. Таїрова УААН). Станція відіграла важливу роль у впровадженні прищепної культури європейських сортів винограду на філоксеростійких підщепах та поліпшенні якісного стану виноградарства і виноробства України.

На початку ХХ ст. виноградарство України зазнало великої кризи, пов’язаної з поширенням філоксери та розрухою, викликаною першою світовою і громадянськими війнами. За короткий час площі виноградників скоротилися в 4,2 рази. Якщо в 1913 р. площа їх становила 53,9 тис. га, то в 1919 р. залишилося 12,8 тис. га. У 20-і роки почалося відновлення площ виноградників. Але нові виноградники закладали, головним чином, низькоякісними саджанцями гібридів – прямих утворювачів.

У передвоєнні роки були організовані виноградні розсадники, де почали вирощувати щеплені саджанці європейських сортів

Це дало можливість швидко збільшувати площі промислових виноградників. У 1940 р. вони становили 103,2 тис. га. Одночасно було створено матеріально-технічну базу для промислового випуску вин і коньяків.

Під час Великої Вітчизняної війни знову загинули значні площі виноградників, які вдалося відновити лише через 10 років. Найбільші темпи закладання виноградників ( у середньому 54,4 тис. га щорічно) спостерігалися у 1956-1960 рр. За цей час загальна їх площа досягла майже 350 тис. га. Однак нерідко виноградники закладали низькоякісним садивним матеріалом з порушенням вимог агротехніки, що призвело до загибелі насаджень на значних площах. Великої шкоди кореневласним насадженням завдала філоксера. Дещо стабілізувалися площі та валовий збір винограду на початку 80-х років, проте непродумані рішення по боротьбі з пияцтвом і алкоголізмом (1985 р. ) та невирішення ряду важливих питань у зв’язку із запровадженням у народному господарстві ринкових відносин, призвели до кризового стану виноградарства і виноробства. За 1985-1995 рр. площа насаджень скоротилася ще на 100 тис. га і на початок 1996 р. становила 155 тис. га, з них 138 тис. га – у колективних і державних господарствах, 16,6-на присадибних і дачних ділянках, 0,4 тис. га-у фермерських господарствах. Крім того, майже припинилося оновлення виноградників, різко зменшилося виробництво саджанців винограду, вина, погіршилася якість виноградно-виноробної продукції. Рівень споживання винограду і вина в 1995 р. становив відповідно 0,1 кг та 1,7 л на душу населення.

З метою стабілізації і нарощування обсягів виробництва та постачання населенню винограду і винопродукції, підвищення їх якості урядом України затверджена концепція та основні напрями державної підтримки розвитку виноградарства і виноробства. Передбачено площі виноградників довести до 200 тис. га, а валовий збір винограду –до 1042 тис. т. Для виконання цього завдання планується щорічно закладати 7,4 тис. га нових виноградників. У концепції розвитку виноградарства і виноробства особливу увагу звертають