Історія торговельної та господарської юрисдикції як передумова сучасної спеціалізації господарських судів
Господарське процесуальне право України є відносно молодою галуззю процесуального права. Його закріплення в системі права пов’язане із закріпленням процесуальної форми діяльності спочатку арбітражних, а згодом — господарських судів України, безпосередніми попередниками яких були торгові суди Європи, комерційні суди Російської імперії, органи державного арбітражу періоду СРСР, арбітражні суди України.
Утворення окремих судових органів для розгляду господарських (торговельних, комерційних) спорів та запровадження особливого порядку їх розгляду мало об’єктивний характер. Ці явища суспільного життя практично супроводжували виокремлення торгового права від права цивільного, що зумовлювалося особливими потребами суспільно-виробничих відносин, та згодом допомогло становленню галузі господарського (комерційного, підприємницького) права. У цьому зв’язку показовою є думка відомого українського мислителя К. Д. Ушинського, який ще у середині XIX ст. дійшов висновку про утворення усередині громадянського суспільства «господарського суспільства». У практичному плані це означало встановлення особливих, пристосованих до оперативних потреб господарсько-торговельного обігу ефективних процедур розв’язання економіко-правових конфліктів. З наукової точки зору, це є підтвердженням думки академіка І. 'Г. Побірченка про те, що господарське процесуальне право є процесуальною формою матеріального господарського права.
Утворення спеціалізованих судових органів для розв’язання економічних спорів має розгалужену історію в багатьох країнах.
Багато в чому існування таких судів є правовою традицією. Іноді відповідні судові органи ліквідовувалися у зв’язку з періодичним поширенням ідей узагальнення судової юрисдикції. Але в більшості випадків країни, що відчули позитив від окремої спеціалізації господарських (торговельних, комерційних, арбітражних) судів, кожного разу поверталися до відповідної спеціалізації у зв’язку з безперечними позитивами від подібної структури судової системи (Франція, Бельгія, Ісландія, Російська Федерація, Україна тощо).
Геродот зазначав, що в давньому Єгипті іноземним купцям надавалося право обирати зі свого складу суддів для вирішення справ з морської торгівлі. В Афінах у III ст. до н. е. існував особливий суд — навтодики. У давньому Римі, у період його розквіту, разом із цивільним процесом — «action», існував і особливий процес «recuperacio», що застосовувався при вирішенні торговельних справ.
У XI-XIV ст. , у зв’язку із бурхливим розвитком середземноморської торгівлі та виокремленням купецького стану, виникли особливі юридичні форми відносин між його членами. Однією із таких форм було утворення купецьких гільдій (корпорацій) та виникнення окремої консульської юрисдикції. Консулами виступали купці, спеціально обрані для вирішення спорів між членами гільдій від шести місяців до року. Консульська юрисдикція «consoli dei mercanti» послужила основною передумовою виникнення особливого спрощеного процесу з розгляду торговельних спорів. За влучним зауваженням Г. Ф. Шершеневича, тимчасовий характер діяльності консулів був причиною того, що судді не «могли стати формалістами». Судовий розгляд відбувався в стислі строки і без ускладнених процедур, із зобов’язанням сторін з’явитися особисто, без жодних адвокатів. Аналогічні підходи застосовувалися в діяльності особливих судів для розгляду спорів у морській торгівлі «curiae meritimae».
Завдяки поширенню італійського досвіду утворення торговельних (морських) судів згодом виникли, зокрема у Франції на початку у XII ст. тимчасові ярмаркові суди «conservations des foires», а потім — у 1563 р. згідно з едиктом Чарльза IX — перший постійно діючий комерційний суд у Парижі. Значним поступом у становленні окремої комерційної юрисдикції послужило видання у 1673 році за едиктом Луї XIV першого комерційного кодексу Франції (Ordonnance de Commerce), кодифікації морського торговельного права 1681 p. (Ordonnance de la marine), положення яких згодом увійшли до Комерційного кодексу Наполеона 1807 p
Система французьких торговельних судів значним чином вплинула у XIX ст. на інші держави Європи. Разом з наполеонівськими кодексами ці спеціальні суди завдяки швидкому розвитку торгівлі та промисловості поширилися на Бельгію, Голландію, Іспанію, Італію, Польщу (в одному лише герцогстві Варшавському було відкрито 9 комерційних судів, іменованих за французьким прикладом «торговими трибуналами»). Увага до комерційної (господарської) юрисдикції не зменшується з часом. Зокрема, Комерційний кодекс Франції 2000 р. зберіг у майже незмінному вигляді положення про комерційне судочинство.
На вітчизняних теренах господарсько-торговельна юрисдикція має не менші традиції.
Перша згадка про особливу торговельну підсудність зустрічається ще в Статутній Грамоті новгородського князя Всеволода Мстиславовича 1135 p. , за якою було засновано Іванівське купецьке товариство та торговий суд.
У багатьох середньовічних містах України, що отримали магдебурзьке право (м. Львів — 1356 p. , Кам’янець на поділлі — 1374 p. , Луцьк — 1432 p. , Житомир — 1444 p. , Київ — 1494 p. ), магістрати наділялися повноваженнями щодо судового вирішення спорів між купцями.
Спеціальні купецькі суди засновувалися при царі Алексії Михайловичу відповідно до Новоторгового статуту 1667 р. Мали вони форму постійних приказів, що утворювалися для того, аби «купецким людям, волочась по многим приказам, промыслов своих не отбыть и чтоб всякий торговый промысел без волокит множился».
За Указом Петра I у 1699 р. у м. Москві була утворена бурмістерська палата, у в інших містах — земські ізби, що разом із вирішенням фінансових справ виконували й судову функцію. У 1718 р. було наказано утворити в містах магістрати «по примеру Риги и Ревеля». У 1719 р. у Петербурзі була заснована Комерц-Колегія, що відала торговими, у тому числі вексельними справами. У містах судові функції отримали магістрати, ратуші, а також суди при внутрішніх митницях.
Ці починання загалом були підтримані за часів Катерини І. Сенатським указом 1727 р. було затверджено Статут про суд митний. Відповідні суди діяли у формі словесних судів, що вирішували справи на підставі усних показань сторін як протилежність панівному в загальних місцях письмовому провадженню. «Словесні суди» мали на меті підтримати оперативність та економічність вирішення торгових спорів: аби купці «в купечестве своем время не тратили и в напрасные убытки от этого не входили».
Зі скасуванням у середині XVIII ст. внутрішніх митниць словесні суди залишилися лише на прикордонних митницях, а комерційні спори були віднесені частково до відання магістратів, а частково — новодворних судів.
На початку XIX ст. в містах починають утворюватися перші, у сучасному розумінні, комерційні суди.