Історія українського кіно

О. Равлюк-Голіциної, присвячена операторському мистецтву в Україні. Ці теми, що лише епізодично виокремлювались у вітчизняній кінодумці, видаються нам надзвичайно перспективними. Адже не секрет, що у всьому світі операторська школа українського кіно має незаперечний авторитет. Сам матеріал нарису несе в собі значний потенціал. Те ж можна сказати і про перспективу висвітлення історії кіномузики в Україні (акцент на широкому використанні народного мелосу, що працює на посилення емоційно змістовного забарвлення екранних образів).

Надзвичайно цікавий аспект обрала В. Слободян, досліджуючи акторські школи в кінематографі України. Автор зосереджується на творчості акторів театра Леся Курбаса в кіно, що дає можливість судити про внесок великого режисера в кіномистецтво, попри те, що жоден фільм, поставлений безпосередньо Курбасом не зберігся. Актори театру Курбаса блискуче проявили себе у фільмах О. Довженка, І. Кавалерідзе, інших відомих режисерів, повною мірою скориставшись уроками свого великого вчителя.

Матеріали, присвячені неігровому кіно, скромніші за своїм обсягом. Аналізуючи його проблематику, С. Марченко в центр уваги вміщує серіал «Невідома Україна», простежуючи на цьому прикладі ідейно-тематичну трансформацію вітчизняного неігрового кіно, прагнення режисерів-документалістів до гострої публіцистичності і пошуковості. Автор підкреслює всю складність творчих завдань, які постають перед кіномитцями, що зважуються на документальне відтворення історичних подій і їх трактування відповідно до історичних документів, а не ідеологічних схем

Нарис, присвячений історії анімаційного кіно, належить О. Шупик, автору численних статей і книг про українську анімацію. Обравши історико-теоретичний аспект подачі матеріалу, автор виділяє основні періоди становлення і розвитку вітчизняної анімації. Звертаючи увагу на освоєння нових жанрово-стилістичних рішень, О. Шупик підкреслює динамічність розвитку цього виду кінематографа, появу в його естетичному просторі філософських притч, ексцентричних комедій, сатирично-гротескових фільмів на сучасну тематику. Причому не втрачається увага до національних дум, казок, легенд, що вирішувались у фольклорно-епічному руслі. Не проходить повз увагу автора і процес зміни поколінь, що вилився в свого роду плідне змагання: молодь виростала «на плечах» своїх попередників, «живі класики» часто йшли у руслі тих пошуків, що його прокладали молоді митці. Багатство вітчизняної анімації реалізовувалось в індивідуальних досягненнях митців.

Дещо осторонь загальної картини стоїть текст, присвячений телебаченню (автор І. Победоносцева). І все ж його поява видається цілком логічною в загальній структурі книги. Адже сьогодні більшість фільмів стає здобутком широкої глядацької аудиторії саме завдяки демонстрації їх на телеекрані. До того ж телебачення дає змогу познайомити молоде покоління і зі спадком кінематографічної класики.

Думається, що нариси – це лише початок. Вони стануть підґрунтям видання, побудованого на систематичному і послідовному викладі і аналізі процесів та явищ вітчизняного кіно.


1 2 3

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні