Історія української філософії, її предмет, метод, значення

продовжувалися дослідження історії філософії України. Так в 1966 р. вийшла праця «Нариси історії філософії на Україні», а в 1987 р. з’явилася двохтомна «Історія філософії на Україні». Друкувалися також праці, присвячені окремим періодам історії української філософії. Але особливо, історія української філософії стає предметом розгляду в 90-х рр. ХХ ст. Тут варто назвати праці В. С. Горського, С. В. Бондаря, М. Ф. Тарасенка, М. Ю. Русина, В. М. Нічик, В. Д. Литвинова, Я. М. Стратія та ін.

2. Предмет, метод і значення історії української філософії

Слід розглядати історію української філософії як досить складну галузь історико-філософської науки, що реалізує свої завдання. Але для цього необхідно визначити предмет дослідження

Предметом історії української філософії є зародження та закономірності розвитку філософських ідей та вчень в духовній культурі українського народу. Але разом з тим існує реальна проблема, які саме вчення, ідеї, автори повинні залучатися до орбіти дослідження історії української філософії? Що повинно тут бути критерієм для визначення обєкту дослідження?

Складінсть розвязання цієї проблеми полягає в тому, що жодна з ознак, які звичайно повязані з визначенням національної приналежності, взята сама по собі не може вважатися достатнім критерієм для виявлення належності того чи іншого мислителя до філософії даної нації.

1. Належність до національної культури не може визначатися виходячи з генетичних особливостей носіїв культури, тобто не може визначатись, наприклад, складом крові.

2. Так само не може бути достатнім такий критерій як належність до певної території. Для українців це тим більше характерно, адже вони належали до різних держав. А, наприклад, діаспора існвала поза межами України, але її творчість безумовно належить до української культури.

3. Мова є важливим критерієм належності до певної культури, але не достатнім. Наприклад, Лейбніц писав французькою, але він не вважається французьким філософом. Цією ж мовою писали Радіщев і Бердяєв, але вони належать до російської культури.

Таким чином, ні генетична спадковість, ні місце народження чи проживання, ані мова сама по собі не є гарантом національно-культурної належності. Звичайно, всі ці обєктивні фактори треба враховувати, але самі по собі вони не можуть бути надійним критерієм.

Більшість вчених схиляються до думки, що більш надійним критерієм при визначенні того, що є обєктом дослідження історії української філософії має бути врахування культурного контексту, в межах якого здійснюється генезис та функціонування філософського вчення. Тобто, в історико-філософському дослідженні необхідно керуватись культурологічним методом, завдяки якому стає зрозумілим, що до складу історії української філософії входять ті вчення, що визріли на терені кульутри України, незалежно від того, у якому краї через обставини життя довелося формулювати ці ідеї їх автору. Зрештою, історія української філософії вивчає і ті ідеї, що створені були представниками інших національних культур, але реально функціонували у складі української культури, були сприйняті нею і справили певний вплив на її розвиток (наприклад, вчення Й. Шада, І. Скворцова, О. Гілярова та ін. ).  

3. Основні етапи розвитку української філософії та її особливості.

Аналіз історії філософії в контексті культури України передбачає й періодизацію її, що ґрунтується на врахуванні зміни історичних типів національної культури.

З огляду на це в розвитку української філософії можна виділити принаймні три головних періоди,

1 2 3 4

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні