План

Вступ

Виникнення і походження скрипки

Контрабас – найбільший за розмірами і низький за звучанням струнно-смичковий інструмент

Ліра – старовинний струнний інструмент

Кобза – струнно-щипковий інструмент

Походження бандури

Струнно-ударні інструменти

Висновки

Список використаної літератури 

Вступ

Струнні музичні інструменти  — група музичних інструментів, джерелом звуку яких є вібруюча струна, натягнута між двома фіксованими точками.

Найближчим до нас у часі вважають виникнення струнних музичних інструментів (хордофонів). Їх прототипом був лук із туго натягненою тятивою. Струнні інструменти також виникли в процесі трудової діяльності людини, але використовувалися вже для задоволення інших – рекреативних, естетичних – потреб суспільства. Струнні інструменти не застосовували ні на полюванні, ні в колективній діяльності, як ударні та духові.

Вони з'явилися значно пізніше від інших груп музичних інструментів, і відбулося це на порівняно вищому етапі історичного розвитку людства.

Дослідники поділяють струнні музичні інструменти за способом звуковидобування на смичкові, щипкові і струнно-ударні.

У смичкових звук виникає шляхом водіння по струнах інструментів смичком, колесом тощо. До них належать скрипка, басоля, контрабас, ліра, козобас (бийкоза).

Звуковидобування у щипкових інструментів відбувається щипком пальців або плектром. Це бандура, ладкова кобза, торбан, гуслі.

У струнно-ударних інструментів звуковидобування відбувається за допомогою удару по струні паличками, до них належать цимбали.  

 

Виникнення і походження скрипки

Час виникнення і походження скрипки з'ясувати дуже важко. Є версія, що її батьківщиною був Схід, і що арабські музиканти у VIII ст. завезли в Іспанію смичкові інструменти – ребаб і кеманчу

Водночас, за свідченням деяких дослідників, у Європі у VIII ст. уже був відомий п'ятиструнний смичковий інструмент крота. У X–XVI ст. в Європі також використовувалися смичкові інструменти типів фіделя і ребека. Сфера побутування цих інструментів була досить широка на них грали мандрівні музиканти, інструменти звучали у придворному середовищі, у церковній практиці. У різних соціальних прошарках, залежно від призначення, застосовувалися певні різновиди фіделя і ребека, які відрізнялися своїм строєм, тембром, особливостями гри.

Сьогодні найбільш поширеною є теорія походження скрипки від середньовічних, головним чином смичкових, інструментів південних слов'ян. Дослідження археологічних розкопок, іконографічних знахідок, інших історичних та літературних джерел красномовно свідчать про безумовний зв'язок скрипки з народним інструментарієм Польщі, України і Білорусі, де ще з XIV ст. трапляється смичковий інструмент "скрипица" з квінтовим строєм без ладів. А прямим попередником скрипки учені вважають старовинні смичкові інструменти віоли, які в загальних рисах схожі зі скрипковими.

Класичний тип скрипки виробився у XV–XVI ст. одночасно в Італії та Франції. Розвиток та удосконалення цього інструмента відбувалися шляхом установлення класичних пропорцій її будови, відбору дерева, пошуків лаку, форми підставки, подовження шийки і грифа.

У другій половині XVI ст. італійський майстер