Історія виникнення латинської мови та її значення

далеко за межі колишньої Римської імперії. Досить згадати, що й в Україні латинська мова відігравала у свій час значну роль. Величезна кількість латиномовних документів, що є джерелом пізнання історії, науки і культури нашого народу, чекають своїх дослідників в історичних архівах, книгосховищах, музеях.

Усвідомивши пріоритетну роль латинської мови в галузі науки і культури, зрозуміємо, чому словами латинського (й грецького) походження рясніє лексика багатьох мов, у тому числі й української (наприклад, демократія, консолідація, гуманізм, культура, інститут, студент). Лексичне багатство латинської та грецької мов служили незамінною основою для створення і постійного збагачення міжнародної термінології, передусім медичної і фармацевтичної. Вивчення латинської мови в навчальних закладах має, передусім, практичний характер.

Історія літературної мови бере свій початок від 240 р. до н. е. коли Лівій Андронік, полонений грек, переклав латинською мовою «Одіссея» Гомера.

Як і кожна мова, латинська мова протягом віків зазнавала різних змін: фонетичних, морфологічних, синтаксичних, лексичних. Виходячи із змін, які відбувалися в літературній латинській мові, історію її розвитку можна умовно поділити на декілька періодів.

Архаїчна латинь – V – 11 ст. до н. е. , пам'ятками якої служать: напис на золотій застібці, так званій перенестській фібулі (600 р. до н. е. ), численні надгробні написи, офіційні документи (наприклад, епітафії римських політичних діячів Сципіонів і текст сенатської постанови про святилища бога Вакса). Представниками архаїчного періоду є давньоримський комедіограф Плавт і драматург Теренцій.

У 451 – 449 рр

до н. е. законодавчою комісією з десяти чоловіків були розроблені Закони Х11 таблиць, які стали основою подальшого правового розвитку Риму, «джерелом усього публічного та приватного права» («fons omnis publici privatique… iurus” – Livus. )

Класична латинь – 1 ст. до н. е - 1 ст. н. е. Саме в цей період були написані видатні твори Цицерона, Цезаря, Саллюстія, Тита Лівія, Лукреція, Катулла, Вергілія, Горація, Овідія. Норми класичної латині є основою вивчення латинської мови у вищих навчальних закладах.

У цей період розвивається творчість незалежних юристів. З іменами двох юристів, двох видатних особистостей, між якими існував політичний антагонізм, - Антея Капітона та Антистія Лабеона - пов'язують виникнення двох правових шкіл класичного періоду: прокуліанської та сабініанської, які були названі за іменами послідовників цих шкіл Прокула, Сабіна. До школи сабініанців належали Целій Сабін, Яволен Приск, Абурній Веленс, Тусціан, Сальвій Юліан. Сабініанці були більш консервативними, ніж прокуліанці, які суперничали з ними, більш близькими до урядової лінії, займалися правовою технікою та розробляли систематику права. До прокуліанців належали Кок цей Нерва (дід імператора Нерви), Прокул, Нерва-син, Пегас, Цельс-батько, Нерацій Пріск. Прокуліанці були більш своєрідні та незалежні у науковому плані, ніж сабініанці; вони розвивали традиції республіканських юристів та успішно працювали в галузі казуістики.

Післякласичний період – 1-11ст до н. е. представниками цього періоду є Сенека, Марціал, Ювенал, Таціт, Апулей, мова яких відрізнялася значною своєрідністю у виборі стилістичних засобів.

У цей період видатні юристи Муцій Сцевола, Юній Брут, Маній Манілій були названі Помпонієм (видатний юрист 11 ст. , який залишив багато творів різної тематики) засновниками цивільного права у тому розумінні, що саме це

1 2 3 4 5 6

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні