Історія виникнення латинської мови та її значення

покоління юристів створило юридичну літературу, яка охоплює римську правову систему в цілому.

У 11 ст. юрист Флорентин, який не належить до жодної зі шкіл склав «Інституції» (Посібник основ права) у 12 книгах. Одночасно з ним провінційний професор Гай пише «Інституції» в 4 книгах, які стали найпопулярнішим підручником з римського права в період античності – єдиний класичний твір, що дійшов до нас повністю.

Видатні юристи Уельс, Юліан, його учень Секст Цецилій Африкан, Ульпій Марцелл, Клавдій Трифонин, Ульпіан, Павл створили значні твори. Історичне значення їх творів полягає в тому, що у своїх працях вони наводили тексти різних законів, едиктів, старих конституцій, які інакше не дійшли б до нас.

Твори найвидатніших юристів характеризують їх як дуже освічених людей. Вони чудово знали не лише праці своїх попередників, а й дуже часто цитували поетів (зокрема Гомера), філософів, ораторів (грецьких та римських, наприклад Демосфена та Цицерона).

Пізня латинь – ІІІ – VІ ст. У 313 р. імператор Костянтин видає Міланський Едикт, який ставить християнство у рівне положення з іншими віросповіданнями. З'являється християнська література латинською мовою – Гієронім (348 – 420), Августин (354 – 430). У ІV – V століттях юристи не мали інтелектуальної самостійності: надто великим був авторитет наукової спадщини їхніх попередників. Вони вносили зміни в праці класиків, які продовжували служити навчальною літературою

Під час правління Юстиніана (527 – 565) була відроджена на державному рівні юридична культура та юридична освіта.

За Юстиніана була здійснена кодифікація права, тексти якої у Західній Європі вивчалися як Corpus iuris civilis (звід цивільного права). До нього входив офіційний підручник Inststutions (532 р. ), складений на підставі «Інституцій» Гай, Флорентіна, Маріана, Ульпіна та інших елементарних творів; антологія творів класиків Digesta (530- 533), які були та лишаються не лише пам'яткою історії права, але й літератури і естетики, збірник імператорських конституцій – Сodex (вступив у силу в 534 р. ).

В епоху розквіту феодалізму, коли національні держави ще не сформувалися, а національні мови не зміцніли, латинська мова виступала на Заході в ролі літературної мови

Дуже важливий для історії латинської мови матеріал встановлюється за допомогою порівняльно-історичного методу, що стало можливим лише в ХІХ ст. . з розвитком історичного мовознавства.

З розпадом античного суспільства, падінням Римської імперії (476р. ) і формуванням нових народів латинська народно-розмовна мова дає початок романським мовам: італійській, французькій, іспанській, португальській, румунській та ін. Хоча у той час латинська мова перестала служити засобом спілкування певного народу загалом, але продовжувала зберігатися як письмова – мова науки, частково літератури й офіційних актів. У такій функції латинська мова вийшла далеко за межі колишньої Римської імперії.

В епоху розквіту феодалізму, коли національні держави ще не сформувалися, а національні мови не зміцніли, латинська мова виступала на Заході в ролі літературної мови.

В епоху середньовіччя латинська мова зберігала своє значення головним чином як мова юриспруденції, медицини, дипломатії, церкви і літератури, латиною викладали в початковій школі та в університетах.

В

1 2 3 4 5 6

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні