Історизм поезії Ліни Костенко

                                                           План

  1.   Історизм поезії Ліни Костенко
  2. Національна історія та національна пам’ять
  3. Тема зради та поразки
  4. Історичний роман у віршах „Маруся Чурай” як зв’язок „пам’яті”, „батьківщини”, „духовності”

   Поезія Ліни Костенко - це всуціль боротьба за правду, і тому у ній дбайливо збережено гуманітарну ауру нашого народу, яка, незважаючи на багатовікові ви­кривлення і дефекти усіляких дзеркал, на диво, збереглася.

У тому невикривленому дзеркалі проходитимуть повз нас видатні поети, художники, музиканти, мореплавці, фізики, першовідкривачі мрій – велике духовне багатство поетеси. З такими друзями, з такою опорою не можна залишитися самотнім і не можна втратит себе. Вони ведуть Ліну Костенко через життя, стають концептами її віршів. Це створена віками гуманітарна аура людства, без якої поезія українців виглядала б збіднілою і не вписаною в контекст світових культур.

Ліна Костенко пішла шляхом великих своїх попередників - вона взяла на се­бе тягар обов'язку перед світом: пояснювати свій народ, а також обов'язок перед своїм народом - відкривати йому світ, а ще - пояснювати народові самого себе. Вона пішла шляхом збагачення досвіду через ґрунтовне вивчення історії, мови, народознавства, світової культури і літератури. Знання історика розвиває епічне мислення. Від історичних образів і ремінісценцій у віршах - до великих ліро-епічних полотен "Скіфська одіссея", "Дума про братів неазовських", "Маруся Чурай", "Берестечко". Історизм поезії Ліни Костенко ніколи не був просто фік­суванням певних подій - поетеса завжди будує мости між минулим та сучасним, і навіть майбутнім. Прагне пояснити сьогодення заради прийдешнього. Кожен історичний твір перегукується з близькими поетесі подіями. Часто за образами бачиш її саму. Пекучо щира Маруся Чурай, царственно горда Астинь, божевільно самотній Ван Гог - хіба то не про неї? Режимна критика закидала Ліні Косте­нко алегоричність.   Читач, який прочитає поміж рядка­ми, - все зрозуміє.

Український письменник в умовах тоталітарного режиму мусив бездоганно во­лодіти езопівською мовою. Може, тому у віршах Ліни Костенко так багато про чужі культури, історію інших народів, бо про свою власну писати заборонялося. Одначе поет, пишучи, сподівався на розуміння читача, уміння читати "між рядками". От та­ким чином - "між рядками" - прочитаємо вірш "Місто Ур".

. . . І жив народ. І звався він шумери.

 Все пережив, і війни, й землетрус.

І древні воїни, що вмерли,

держали кубки біля вуст.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

.

Отак помалу і помалу

 вони ішли у забуття.

 А з міста Ур, з міського валу

 шумери сипали сміття.

Все вище й вище, вище й вище

смітник тотальний виростав.

А що було там кладовище,

то вже ніхто й не пам'ятав.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

. . . Ідуть роки. Ідуть століття.

Хтось щось руйнує. Хтось і створює.

 А місто Ур зсипає сміття,

 зсипає сміття на свою історію.

 І навіть зараз, коли існує de jure незалежна держава, цей вірш залишається актуальним. Може, ми й не зсипаємо вже сміття на свою історію, одначе розгрібаємо завали надзвичайно повільно.

Таким же чином сприймається й поезія „Плем’я Тода”:

1 2 3 4 5 6

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні