Іван Драч. Поема Чорнобильська мадонна

style="font-size: Чи не тому І. Драч швидко порозумівся з фізиками-теоретиками, схильними до розбудови складних теоретичних концепцій? Здається, було знайдено ключ до урбаністичної доби. Але поетові випало пережити при цьому й гірке розчарування. Це сталося після зустрічі з ученими, коли він приїхав у рідне село Теліженці на Київщині. Тут І. Драч народився 17 жовтня 1936 p. , навчався у місцевій школі, тут він пізнавав світ біля криниць народної пісні та мудрості. Та коли поет прочитав свої вірші добре йому знаним односель­цям, вони не повністю збагнули ускладнено-асоціативне письмо, урбаністичний пафос. І тоді він зрозумів, що йому «треба шукати контакт із читачем на землі, серед цих простих земних людей», усвідомив перед ними свій борг, який не зводився лише до мотиву спокути.

У вірші «Дві сестри» мовиться про нерозкриті, нереалі­зовані духовні запити простої людини, що трактується як прояв світової драми:

Непомічена пройшла людина, Непоміченою тихо вмерла. Стань! Тяжка провина-безневинна Крила над тобою розпростерла.

І. Драч не зупинявся лише на потребах звичайної люди­ни, чим захоплювалися тогочасні молоді поети, перебуваю­чи під впливом Симоненкової лірики. Він відшукував морально-етичні критерії пояснення людської долі, що розкривались у багатьох його віршах—чи то присвячених батькові, чи рідним бабусям, що мали такі різні характери: «перекірливій Маройці та добросердій Корупчисі» («Балада про вузлики»). Йому розкривалася посутня думка, що справжнє мистецтво започатковується на народній основі, а відтак —досягає загальнолюдського значення. Тому не випадково сільські майстрині уподібнювалися до митців («Сар'яни в хустках, Ван-Гоги в спідницях, Кричевські з порепаними ногами»), а сільська хата асоціювалася з давньогрецьким храмом Парфеноном — втіленням архітек­турної досконалості («. . . стоять Парфенони солом'янорусі, Синькою вмиті, джерельноводі»). Йшлося про одвічне, притаманне українцям чуття прекрасного, наявне не лише в пісні чи вишивці, а й у предметах повсякчасного користу­вання

Тому хата як місце постійного помешкання мусила тішити людські душі. Адже в ній зберігалася й пам'ять роду та народу, формувався, за словами літературознавця М. Ільницького, «аристократизм селянського кореня», що став визначальною рисою Драчевого характеру. Саме в ній визначалася основа національної дійсності на противагу місту, змушеному бути носієм чужої, неукраїнської культу­ри. Про це писав І. Драч, попри свої урбаністичні симпатії, в «архітектурному диптиху», змальовуючи потвори «цегли, заліза і скла», що їх «зверхньо бридиться небо з холодними зорями».

Одначе було б неправильним припускати, ніби поет протиставляв місто селу. Насправді він намагався поверну­ти місту втрачену ним роль інтелектуального та духовного центру національного життя. Саме там поновлюються перервані спадкоємні зв'язки, там виникають явища непе-ребутньої цінності, навіть у найнесподіваніших сферах, скажімо, в авангардизмі, гостро критикованому радянськи­ми ідеологами за «відрив» від життя. І. Драч спростовує по­дібні закиди: «. . . шкарубке матусине рядно Горить абстракт­ним взором Модріана» («До джерел»). Тому не випадково у збірці «Балади буднів» (1967) з'явився розділ «Балади з криниці фольклору» з певним уточненням: «варіації на теми Тетяни Яблонської». Малярські роботи української художниці, в яких переосмислювалися фольклорні мотиви, правили І. Драчеві за основу художнього освоєння народної творчості. Він не зловживав надмірною стилізацією, а коли вона з'являлася, то в делікатному вигляді (наприклад, «Бала­да про весноньку»), намагався, аби певна народнопісенна форма випробовувалася новим, часто драматичним, змістом («Балада про вдовиння», «Бабусенція» та ін. ).

1 2 3 4 5 6 7