Іван Карпенко-Карий

— героя п"єси «Суєта»: «сцена ж — мій кумир, театр — мій священий храм для мене! тільки з театру, як з храму крамарів, треба гнать і фарс, і оперетику, вони — позор іскуства, бо смак псують і тільки тішаться пороком!. . В театрі грать повинні тільки справжню літературну драму, де страждання душі людської тревожать кам»я"і серця і, кору ледяну байдужості на них розбивши, проводить в духу слухача жадання правди, жадання загального добра, а пролитими над чужим горем сльозами убіляють його душу паче снігу! Кумедію нам дайте, кумедію, що бичує сатирою всіх, і сміхом через сльози сміється над пороками, і заставля людей, мимо їх волі, соромитись своїх лихих учинків!. . Служить таким широким ідеалам любо! Тут можна іноді й поголодать, щоб тільки певність мать, що справді ти несеш нехибно цей стяг священний". І цій програмі митець був вірний усе своє творче життя.

Ми можемо з'ясувати джерела цієї естетичної програми І. Тобілевича. Надзвичайний ерудит і трудоголік Карпенко-Карий знав як розумілася серйозна кмедія Педро Кальдероном, читав трактат Даніеля Дідро про серьозну комедію, був знайомий з висловами Олександра Пушкіна і Миколи Гоголя, Тараса Шевченка й О. Островського.

Теоретики драми стверджували, що «серьозна» проблемна комедія багатьма сторонами стикається з власне драмою і навіть трагедією: комедійні характери й ситуації можуть спиратися на трагічні чи драматичні у своїй суті колізії й ними зумовлюватися — і навпаки.

Серед 18 п'єс, що є в творчому дорбку І. Тобілевича, дослідники, спираючись на авторське визначення жанру, традиційно називають 8 комедій. Відразу зазначимо, що дві останні — «Суєта» (1903) та «Житейське море» (1904), зважаючи на характер життєвого матерілу та проблематику, зарахувати до цьго жанру можна лише умовно. Жанрова невизначеаність характерна і для першої комедії І

Карпенка-Карого «Розумний і дурень».

Ця «комедія в 5 діях» продовжила художнє дослідженя І. Тобілевичем причин морального звиродніння і ницості людини під впливом спокуси, гординею, владою, грішми розпочата п"єсами «Бурлака», «Підпанки», що також мають окремі риси жанру комедії. Головний персонаж п'єси — Михайло Окунь — безсердечний син і брат, шахрай. зажерливий набуватель. Для нього немає нічого святого. Він порушує Господню заповіді — «не пожадай добра ближньго свого», «шануй батька й матір своїх»; хитрощами намагається позбутися з господарстава свого брата Данила — втілення чеснот і совісті. (Про Данила односельці говорять, що той «і Євангеліє, і Біблію всю прочитав»), зваблює і одружується з його нареченою.  

П'єса «Розумний і дурень» зразок своєрідного осмислення вічних образів Каїна і Авеля. На думку драматурга, причиною цих вчинків Михайла стала надмірна любов та увага батьків, які несправедливо і незаслужено протиставляли своїх дітей змалку. Карпенкознавці минулої епохи стверджували, що комедія «Розумний і дурень» започаткувала трилогію (два інших твори — «Сто тисяч» та «Хазяїн»), в якій тріумфує реалістичне. об"єктивне зображення життя, виповнене в досконалій і новій для українського театру художній формі.

Очевидно, не варто, лише на тій підставі, що і в «Ста тисячах» та «Хазяїні» показано, як «чумазий іде» говорити про якусь змістову єднісь з «Розумним і дурнем». Адже в наступних п"єсах показано в рорвитку зовсім інший тип людини. Стосовно ж художньої форми комедій, то й справді

1 2 3 4 5 6 7 8