Іван Карпенко-Карий

«Паливода XVIII століття», яку дослідники трактують як повернення до романтично-побутового театру, насправді ж є чуйною стилізацією форм і мотивів народного театру. Драматург не боїться буквально зупинити фабульний розвиток дії, щоб розіграти невеличкий анекдот. Ця комедія — своєрідний «монтаж атракціонів», до якого мистецтво дійде у 20-ті роки ХХ століття через Ейзенштейна, Мейєрхольда і Брехта.

Тут же І. Карпенко-Карий вдається до дивовижного на ті часи в українській драматургії прийому «театр у театрі», берчи за вихідний поштовх для власної творчої фантазії діалог з «Приборкання непокірної» Шекспіра, з п"яним лудильником Пройдом, якого збудивши, жартома оголосили лордом. Цей драматичний хід пов"язаний з бароковим світосприйманням (недарма в назві — звучить XVIII ст. ). У цьму безліч іронії і конценторваної ілюзії. Ця гра з життям і в життя є універсальною моделлю людської поведінки, а уява про життя, як про сон і про сон, як життя проростає через епоху Відродження аж у Середньовіччя. Таким чином родовід «Паливоди…» корінням сягає Кальдерона, Корнеля, Маріво, а далі йде до Піранделло, Жене і «Фараонів» О. Коломійця.

Своєрідним калейдаскопом інтермедійних сюжетів стала комедія «Чумаки», цементуючим началом якої став образ Віталія — «премудрого Соломона», як його називають односельці. Він з"ясовує для себе сутність своїх земляків. Для цьго І. Тобілевич в п"єсі подає типи простих селян. І ми зробимо висновок, що автор не любить найбідніших бідняків — люмпенів. Не любить за їхню темноту й відсутність людської гідності, за лінощі й жорстокість, непередбачливість і полохливість, жадібність і нечуйність — за відсутність елементарних чеснот.

В останньому акті «Чумаків» Віталій, випробовуючи односельців, прикинувся пограбованим і розореним. Він просить у братів і сестер во Христі відстрочки повернення їм грошей, вкладених у чумачку. Ті ж чинять розправу. Розлючений, осатанілий натовп готовий роздерти його на шматки. Тоді Віталій знімає з себе черес, наповнений грішми, і дражнить ним земляків, як зграю зкажених собак. Отже, переглянувши, творчу спадщину І. Карпенка -Карого — комедіографа, впевнююмося, що він утвердив жанр комедії в українській літературі, як канонічну універсальну форму художнього відображення і моделювання найрізноманітніших проявів взаємин між людьми та організації їхнього внутршнього світу в системі координат загальнолюдських цінностей

 

Твори

 * Розумний і дурень

 * Наймичка

Комедії:

 * Гроші (1889)

 * Мартин Боруля

 * Сто тисяч

 * Хазяїн

Драми:

 * Безталанна

 * Бурлака

Трагедії:

 * Бондарівна

 * Сава Чалий 

 

Література 

Іван Карпенко-Карий // Історія української літератури у 2 т. Т. 1. — К. , 1987.

Галабутська Г. Життєві і творчі обрії Карпенка — Карого //Дивослово. — 1995. — № 12.

Мороз Л. Іван Карпенко — Карий //Історія української літератури: XIX ст. Кн. 3. — К. ,-1997.

Рильський М. Гордість української драматургії: Про творчість Карпенка-Карого // Рильський М. Статті про літературу. — К. , 1980.

Наукові записки. — випуск XXVII. — серія: філологічні науки (літературознавство).