Іван Нечуй-Левицький - український письменник

І. Нечуй-Левицький належить до числа письменників, творчість яких упродовж п'ятдесяти років «працювала» на звільнення народу з-під духовного і національного ярма.

І. Левицький - громадянин сформувався раніше, ніж І. Нечуй-Левицький - письменник. Літературну діяльність він почав у 30 років, коли події минулого і сучасного міг оцінювати усвідомлено й тверезо, коли дума про народ, драматизм його долі цілком полонили його чуйне серце.

70—90-ті роки — час, коли письменники різних напрямів із цікавістю вдивлялися і вивчали народ, «обмальовуючи його становище і матеріальне і моральне, обмальовуючи й його добрі моральні виявки і недобрі, його доброчинки й злочинки, добрі, світлі й погані, темні прикмети національної вдачі, його темноту й непросвітність, через котру він мусив підпадати під усяку експлуатацію, не маючи ніякого втямку ні про свої соціальні, ні про свої людські права. Народ став в поезії і взагалі в письменстві об'єктом пильного навигляду й виучування».

І. Левицькому не треба було «ходити в народ», щоб пізнати його життя. Гострий розум і чутливу душу одержав у спадок від батька, матері, няньки, сільського оточення, від розкішної природи Надросся. «Обвіяний духом поезії пісень, неба, тепла, квіток, він неначе бачив душею свою Україну, свою дорогу Україну будущого часу. Вона вся вставала перед ним гарна, як рай, чудова, як дівчина першої пори своєї краси, вся засаджена садками, виноградом і лісами, вся облита ріками й каналами, з багатими городами і селами»

Іван Семенович Левицький народився 25(13) листопада 1838 року в місті Стеблів (тепер Корсунь-Шевченківського району) на Черкащині в родині сільського священика

Батько, Семен Степанович Левицький, священик з діда-прадіда, був начитаним, талановитим, національно свідомим чоловіком.

Він любив говорити проповіді по-українській, часто розказував про право українського народу й славу, дуже був радий, побачивши українську Євангелію Куліша і просив мене достати українську Біблію. В нього була вже українська ідея, що рідко трапляється між українськими священиками.

В 40-х роках, познайомившись із П. Кулішем, під його впливом по€ав збирати народні пісні, народні перекази, давав переписувати їх своєму старшому синові Йванові.

Порогами для Нечуя-Левицького згодом будуть усі, хто не давав розвиватися українському народові, забороняв . його культуру, літературу, мову, визискував економічно, політичне і духовно; зневажав український народ як окрему націю всіма способами і на всіх рівнях денаціоналізував його.

Розповіді батька про історичне минуле закладали підвалини любові до України, її героїчної історії; духовність матері сприяла розвиткові в майбутнього письменника здорових моральних засад.

Мати моя, Анна Лукіяшвна, з дому Ірезвинських, була родом з Лебединського панянського монастиря, Чигиринського повіту», — читаємо в «Життєписі Івана Левицького (Нечуя), написаному ним самим»

Його мати розмовляла чистою українською мовою, зовсім по-народному, з приказками і прислів'ями. «Зрісши коло стін монастиря,— писав Нечуй-Левицький О. Кониському в травні 1876 p. , — моя мати була дуже богомольна,, любила молитись Богу з товстих полуставів, любила голосно читати вечорами житія святих. Читаючи житіє Іосифа Прекрасного, вона плакала, а я, слухаючи, плакав разом з нею»

Під впливом матері він став дуже богомільний.

1 2 3 4 5 6 7 8 9

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні