І.Я. Франко як науковець і письменник. Його роль у формуванні національно-культурної свідомості народу

Громадський діяч І. Франко зазнав немало горя, утисків, кайданів і тюрем. Досить згадати, що чотири рази його судили й замикали за грати.

Про Івана Франко ми переважно говоримо як про видатного українського письменника, поета, перекладача, філософа, навіть економіста, але окрім цього Іван Франко був завзятим політиком і творцем першої в Галичині партії європейського зразка, розробляв її програмні документи і досліджував процеси, що проходили в краї. Чимало ідей Франко надзвичайно актуальні сьогодні. Проблеми виникнення держави займають значне місце в творчості і життя Івана Франка [1; с. 432].

Видаючи у 1914 р. збірку "Із літ моєї молодості", він у передмові зазначав, що його праця наснажувалася ідеями служіння інтересам рідного народу та загальнолюдського поступу.

Своєю творчістю І. Франко звершував безнастанний подвиг – вів свій народ до щасливої долі. Вже друга поетична книга "З вершин і низин" (1887) засвідчила, що у літературу прийшов мужній поет-громадянин, якому боліли кривди свого уярмленого, роздертого ворожими кордонами народу.

Важливим внеском у розвиток журналістики був Франків аналіз наддніпрянської і західноукраїнської періодики другої половини ХІХ ст. . У своїх працях він висвітлював організацію видання різних журналів і газет, давав характеристику періодичних видань різних політичних напрямків. Не слід забувати, що Іван Франко сам був талановитим журналістом, одним з організаторів періодичних видань [28; c. 150].

І. Франко також цікавився розвитком театрального мистецтва в Галичині. Він вважав що великий вплив на нього мав наддніпрянський український театр.

Дослідник також цікавився музикою своїх земляків, яких вважав винятково музикальними, сам збирав і записував українські народні пісні.

І. Франко писав і про виникнення в 1899 р. іншої західноукраїнської буржуазно-націоналістичної партії – націонал-демократичної партії. Він відзначив, що вона була створена з деяких колишніх членів народовської і радикальної партій. Але він, на жаль, не відразу зрозумів буржуазно-націоналістичну суть нової партії [25; c. 264].

Революціонер-демократ добре знав історію Української радикальної партії, одним із основоположників якої був сам. Він резонно доводив, що радикальний рух – це народний рух, який не має нічого спільного з реакційними партіями.

І. Франко цікавився також громадським жіночим рухом на західноукраїнських землях, який певний час очолювала прогресивна українська прогресивна українська письменниця Н. Кобринська [15; с. 127].

Отож, незважаючи на несприятливі умови в яких розвивалась культура Галичини, її досягнення, однак, були значними. Заслуга І. Я. Франка як історика полягає в тому, що він об'єктивно оцінив ці досягнення, вказав на їх значення в духовному зростанні галичан,у їх національному розвитку. Єдино правильний шлях вирішення національного питання у Галичині І. Франко вбачав у соціальному визволенні українського народу і возз'єднанні всіх українських земель в єдиній вільній українській державі.

 

2. 3.  Краєзнавчі дослідження Франка

І. Франко виявив себе як визначний краєзнавець-дослідник ,історіограф та джерелознавець Галичини. Його численним краєзнавчим працям притаманний глибокий науковий аналіз проблем краю, показ на конкретних прикладах життя регіонів соціально-економічного становища населення під ярмом гнобителів, гостра критика польської історіографії щодо культуртрегерської місії Речі Посполитої в Україні.

 І. Франко був не лише кабінетним вченим. Він багато мандрував, був організатором подорожей, походів, мандрівок та екскурсій. У 1893 р. він організував «Кружок етнографічно-статистичний для студіювання життя і світогляду народу», а згодом – «Кружок для влаштування мандрівок по нашім краю». Результати своїх мандрівок І. Франко узагальнив у численних публікаціях та етнографічних матеріалах, у теоретичних працях з етнології та етнографії. Вчений пильно стежив за появою публікацій з краєзнавчої тематики про Україну та її країв, подавав критичні оцінки, чітко з'ясовував ідеологічні позиції і концепції їх авторів.

І. Франко першим в Україні наприкінці ХІХ ст. в історіографічній статті “ Галицьке краєзнавство ” (1892 р

) обґрунтував поняття “ краєзнавство ” як науку і виклав її суть, значення та місце у житті суспільства [30; с. 291].

На думку І. Франка, добре поставлена краєзнавча робота дає «змогу докладно ознайомитися зі своїм краєм і усією Батьківщиною, з її географічним положенням, ґрунтами, кліматом, шляхами сполучення, містами, людьми, суспільним устроєм, історією, пам'ятниками і т. д. Адже ж це перший ступінь, перша прикмета раціональної освіти - знати своє найближче оточення, знати минуле і сучасне свого народу і відчувати себе живим і свідомим членом живого, свідомого і об'єднаного організму» [5; с. 210].

На матеріалах Галичини І. Франко започаткував історіографічне узагальнення краєзнавства. Вчений проаналізував понад 200 краєзнавчих джерел, що стосуються цього регіону, охарактеризував творчий доробок 320-ти українських, російських та німецьких дослідників краю, проаналізував творчий доробок українських (Д. І. Зубрицького, С. І. Шараневича, А. С. Петрушевича), польських (А. Бельовського, Б. Лімановського) та інших знавців регіону [9; с. 161].

Найважливішим напрямом краєзнавства, за І. Я. Франком, є природознавство. За його визначенням – “ це опис краю і його природних умов, географія з орографією і гідрографією, геологія, опис фауни і флори, клімату …”[ 22; c. 119]

Роблячи екскурс в історію становлення географічного краєзнавства, І. Франко зазначає, що цей напрям краєзнавства здавна набув поширення у багатьох країнах; має він певні досягнення й в Галичині. Поштовхом для цих досліджень стали дуже важливі фактори – практичні потреби купців, промисловців, гірників, рільників. Для кожного з них було важливо пізнати природу і природні ресурси краю, властивості його клімату, ґрунтів тощо.

Не залишилися поза увагою дослідника й картографічні краєзнавчі джерела краю. Серед кращих краєзнавчих видань І. Франко відзначив наочну карту Максиміліана Бодинського, видану під час крайової виставки у 1877 р.

В окремий розділ І. Я. Франко виділяє краєзнавчі дослідження, що стосуються “ людини як витвору природи ” (антропологія), початку її цивілізації (праісторична археологія) і її характеристики як належної до певного племені (етнографія). Вчений, на думку науковців, помилково зазначає, що “ ці дослідження не мають практичної мети, і значний їх розвиток засвідчує наявність ідеалізму в житті сучасного людства ” [15; с. 123] .

Разом з тим, він констатує, що антропологічно-етнографічні дослідження, а особливо в галузі фольклористики – науки про витвори народної уяви, є одним з найбільш характерних проявів сучасного наукового піднесення.

Найбільш широко у працях І. Франка репрезентоване історичне краєзнавство.

Докладно І. Я. Франко аналізує одну з небагатьох на той час комплексних краєзнавчих праць Болеслава Лімановського «Галичина пером і олівцем» (1892), присвячену краєзнавчій характеристиці регіону [3; с. 315].

Отож, на матеріалах Галичини І. Франко започаткував історіографічне узагальнення краєзнавства. Вчений проаналізував понад 200 краєзнавчих джерел, що стосуються цього регіону, охарактеризував творчий доробок 320-ти українських, російських та німецьких дослідників краю.

Тому можна зазначити, праця І. Франка має велике значення і для сучасних істориків науки. Адже в силу історичних обставин здобутки галицького краєзнавства, стали доступними для дослідників лише з 90-х років ХХ ст. , коли відкрилися спецфонди у бібліотеках і архівах. Але незважаючи на все це, навіть до наших днів роль І. Франка у розробці теоретичних питань українського краєзнавства належним чином ще не оцінена. Дослідникам його краєзнавчої спадщини ще є над чим працювати. Адже перу І. Франка належить понад сто п'ятдесят краєзнавчих праць.

1 2 3 4 5 6 7 8

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні