Комунізм – відвертий противник релігії. Репресії більшовицької влади проти священства та віруючих християн на теренах України

План

Вступ

1. Державно-церковні відносини в 1920-х роках ХХ ст.

2. Політика радянської держави щодо церкви в 30-х роках ХХ ст.

3. Репресії більшовицької влади проти православної церкви у 1917–1922 роках

Висновки

Список джерел

 

Вступ 

Актуальність.  Встановлення радянської влади в регіонах колишньої Російської імперії ознаменувало послідовний наступ більшовицької влади на релігію і церкву, переслідування духовенства та віруючих. Напрямки такої діяльності були самі найрізноманітніші - від пропагандистських акцій, церковних розколів до репресивних заходів щодо тих, хто сповідував віру в Бога. Провідною думкою більшості залишається теза про безпосередній диктат щодо релігії та церкви з боку державно-партійної структури, порушених декларованих державою принципів свободи совісті та відокремлення церкви від держави у 1920-1930-ті роки. Це сформувало цілком однозначний погляд на проблему: відбувалося нищення більшовицькою владою всілякими засобами й методами релігії та церковної організації. Тому такий виклад суті проблеми надміру спрощує механізм більшовицької моделі державно-церковних стосунків та зацікавлює в дослідженні способів її упровадження.

Історіографія питання.  Проблема взаємин церкви і держави в радянській Україні 20-30-х років ХХ століття активно досліджується сучасною історіографією. Вона знайшла певне відображення в українській та російських історіографія, низці документальних збірників. Причому надзвичайно важливо, що над зазначеною проблемою працюють як цивільні історики, так і викладачі духовних навчальних закладів. Серед робіт, що привернули увагу дослідників, наукові розвідки В. Єланського, В. Пащенка, В. Войналовича, В. Ципіна та інших [11, с. 63]. Першими в цій царині стали науково-публічні розвідки Ф. Турченка та О. Ігнатуші, Л. Пилявця, Ю. Ісіченка, А. Зінченка. На пріоритетності вивчення державно-церковних стосунків міжвоєнного періоду наголосив на Першому конгресі Міжнародної асоціації україністів (Київ, 28 серпня-2 вересня 1990 року) відомий дослідник із Канади Б. Боцюрків. Основні тенденції розвитку державно-церковних взаємин в Україні у 1917-1990 рр. уперше окреслив В. Єленський. Безпосередньо періоду 1920-1930-х років у контексті державно-церковних стосунків присвячено праці В. Пащенка, який залучив до аналізу значний арсенал архівних документів. Серед дослідників різних аспектів зазначеної проблеми слід назвати С. Білоконя, Т. Грушову, А. Зінченка, О. Ігнатушу, А

Киридон, Р. Сітарчука, Е. Слободанюк та інших.

Об'єкт: релігійно-суспільні процеси в Україні в радянський період.

Предмет: репресії проти православного духовенства в Україні.

Мета: висвітлення основних заходів партійно-державного керівництва щодо релігії та православної церкви в Україні.

Завдання:

  • висвітлити напрямки та способи здійснення утисків проти церкви органами влади.
  • дослідити хід здійснення репресивної політики більшовиків в 20-30 рр. ХХ ст.
  • відзначити та простежити наслідки антирелігійної політики на Україні.

Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, основної частини (3 питання), висновків та списку використаних джерел.

 

 

1. Державно-церковні відносини в 1920-х роках ХХ ст.  

Якісний злам історичного часу і відповідні економічні, політичні, соціальні, культурні зміни в державі, спричинені жовтневими подіями 1917 року та утвердженням більшовицької влади не могли залишити й церкву в стані стагнації. Релігійно суспільні процеси в Україні в радянський період відбувалися в рамках моделі відокремлення церкви від держави. Вже перші роки перебування більшовиків при владі в Україні засвідчили їх прагнення вести боротьбу за ствердження власних політичних та світоглядних ідеалів у суспільстві, навязування соціальних та духовних цінностей.

Юридичним підґрунтям режиму став Декрет РНК від 20 січня 1918 року «Про відокремлення церкви від держави і школи від церкви», а в Україні відповідни документ було прийнято 22 січня 1919 року. Заявлена парадигма викристалізовувалася до 1920, в атмосфері наступу влади на релігію як таку. Головний удар було спрямовано проти найчисленнішої та найбільш ворожої, на думку більшовиків, релігійної організації - патріаршої Російської православної церкви [9, с. 74].

Зміна політичного курсу щодо релігії й церкви, централізований наступ на релігію і церкву почався в 1921 році, із запровадженням у березні на Х з'їзді РКП(б) перших елементів НЕПу. Основою антирелігійної політики став принцип «поділяй і володарюй!» Відповідно особливість церковно-релігійного життя 1920-х років в Україні визначала строкатість його палітри, що, з одного боку, породжувало складність у взаєминах між церквами, а з іншого - вносило невизначеність і розгубленість у погляди парафіян. У цілому ситуація, що склалася, давала своєрідний карт-бланш партійним можновладцям у проведенні атеїстичної політики радянської влади, послаблюючи позиції, власне церкви і розпорошуючи її структури. Відтепер церква мусила дбати не лише про поширення впливу, а й про виборювання права на існування з-поміж цілого ряду інших релігійних структур [9, с. 75].

Встановлення радянської влади в регіонах колишньої Російської імперії ознаменувало послідовний наступ більшовицької влади на релігію і церкву, переслідування духовенства та віруючих. Напрямки такої діяльності були самі найрізноманітніші - від пропагандистських акцій, церковних розколів до репресивних заходів щодо тих, хто сповідував віру в Бога.

У другій половині 1922 р. , на збір інформації про внутрішні церковні конфлікти, фінансові негаразди тощо, спрямовується діяльність Секретного відділу [6, с. 15]. Згодом ці матеріали стали підґрунтям для вербування «незадоволених», висунення активістів обновленства, організації осередків Живої церкви, ліквідації антиобновленської опозиції та популяризації ідей обновленського реформаторства, усунення «непримиренного єпископату».

Духовенство та віруючі громадяни кваліфікувалися чекістами як «контрреволюційні елементи». Обовязковою складовою щотижневих та щомісячних інформаційних зведень губернських апаратів ДПУ був розкол у православї та загальна характеристика становища церкви і духовенства. Подавалися також дані про становище інших конфесій на терені округи і губернії, характеристика окремих діячів церкви, статистика релігійних громад і служителів культу, звіти про витрати на підкуп духовенства та єпископату, про способи проникнення агентів ДПУ у церковне середовище та наслідки їх руйнівної діяльності [14].

До компетенції спецслужб також входила популяризація обновленського руху шляхом виділення коштів на виготовлення і поширення друкованої продукції, листівок, відозв, відкритих листів тощо. Жодне офіційне видання не проходило повз цензуру й правку фахівців із Секретного відділу. Навіть поширювані перед скликанням обновленського собору передвиборчі листівки попередньо переглядалися членом Антирелігійної комісії при ЦК КП(б) У С. Діманштейном.

 

1 2 3 4 5 6 7

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні