Комунізм – відвертий противник релігії. Репресії більшовицької влади проти священства та віруючих християн на теренах України

Статті за авторством представників обновленства, що публікувалися у місцевій пресі у 1922-1923 рр. («Церковная газета» (Харків), «Живая церковь» (Київ), «Церковное обновление» (Одеса)) готувалися у надрах ДПУ УСРР. Так, «Церковное обновление» редагувалося співробітником ДПУ Петровим і видавалося Одеським губернським відділом ДПУ. Більшість публікацій тут були анонімними і виходили за підписами «Обновленец», «Поборник церковного обновления» тощо [6, с. 22-23].

Не обійшли своєю увагою більшовики й християнські святині. Характер організованої кампанії мали розкриття мощей, які здійснювалися під галас натовпу на площах вулицях. Подібна наруга над святинями викликала не просто незадоволення, а ненависть священнослужителів і віруючих до органів радянської влади [11, с. 63-64].

У ході масових кампаній по вилученню церковних цінностей Україна неодноразово критикувалася за млявість цієї роботи. Хоча подібна критика України та й інших союзних республік була не зовсім обґрунтованою, оскільки на 14 листопада 1922 р. з лавр, монастирів та церков було вилучено: золота - 33 пуда 32 фунти, срібла - 23997 пудів 23 фунти, діамантів - 35670 шт. , інших дорогоцінних каменів - 71762 шт. , перлів - 14 пудів 32 фунти, золотих монет на суму - 3115 крб. , срібних - на суму 19155 крб. Інших різних коштовних речей вилучено 52 пуди 30 фунтів. Із вказаної кількості вилучених цінностей в Державне сховище надійшло: золота - 18 пудів 16 фунтів, срібла - 18567 пудів, перлин - 1 пуд 25 фунти, золотих монет на суму 3115 крб. , срібних - на суму 19155 крб. , діамантів - 5209 каратів, рози - 1712 каратів, коштовних каменів - 13403, карати та інших цінних речей - 2732 одиниці. Вилучені дорогоцінні речі передані НКфіну в такій кількості: золота - 14 пудів, срібла - на суму 2915597 крб. Відсортовано й оцінено коштовних каменів: діамантів у 5209 каратів, передана вся партія роз обємом 1712 каратів загальною вартістю 132886 крб. Інших дорогоцінних каменів у кількості 13403 карати та перлин у золотих карбованцях загальною вартістю 1076 золотих карбованців за тогочасним курсом. Залишилося цінностей у Державному сховищі, не реалізованих за тогочасною оці кою в золотих карбованцях: золота, срібла, перлин, золотих і срібних монет на загальну суму 330902 крб. На місцях залишилося: золота - 15 пудів 18 фунтів на суму 121247 крб. 60 коп. , срібла - 7430 пудів на суму 947781 крб. 60 коп. та перлин 13 пудів 7 фунтів на суму 202368 крб. , що становить в загальній кількості залишених цінностей за оцінкою тогочасного курсу в золотих карбованцях 1271424 крб. 20 коп. з усіх вилучених за попереднім підрахунком церковних цінностей на суму 4650810 крб. 67 коп. [11, с. 67-69].

Таким чином, наведені відомості переконливо свідчать, що невелика частка вилучених церковних цінностей йшла на допомогу голодуючим, а в більшості своїй використовувалася більшовицькою владою для реалізації своїх внутрішньополітичних потреб. Це доводить й виступ Троцького на засіданні Політбюро ЦК РКП(б), де він безапеляційно заявив, що потрібна акція стане в нагоді не лише голодуючим, а у вирішені інших важливих питань, накреслених партією.  


2. Політика радянської держави щодо церкви в 30-х роках ХХ ст.

Репресивна машина наприкінці 20-х - на початку 30-х років набувала обертів. Ряд заходів щодо реорганізації «правоохоронних органів», проведених в СРСР у середині 30-х років, дозволив приступити до останнього штурму православ'я - фізичної ліквідації духовенства.

Міжконфесійна ситуація 1920-1930-х років була спричинена становищем у самій православній церкві, впливом особистісних факторів, ситуацією вибору, зміною соціально-політичного ладу, станом релігійності суспільства, поширенням антирелігійної пропаганди тощо. Однак, за всіх обставин визначальним був чинник насадження більшовицької моделі державно-церковних відносин. Використовуючи болісні процеси становлення релігійних конфесій, скориставшись з розбіжностей православних церков у визначенні організаційних принципів та канонічних засад, органи влади всіляко поглиблювали церковне протистояння своїм відвертим чи таємним втручанням [9, с. 76].  

№КОНФЕСІЯКількість секретних співробітників1923 р. 1926 р. 1928 р. 1. Український екзархат РПЦ (тихонівці)3084822

Українська синодальна церква (обновленці)84823. Соборно-єпископська церква3636

УАПЦ на чолі з митрополитом Василем (Липківським) з моменту організаційного оформлення постійно підкреслювала свою аполітичність і лояльність до влади, чого не можна було сказати про ставлення влади до церкви. Спорадичні акції щодо «націонал-шовіністів» з 1923 р. відповідно до Постанови ЦК КП(б) У набули організованих форм. ДПУ намагається розколоти УАПЦ з допомогою всебічної підтримки одного з її братств. Було максимально використано розходження ВПЦР із братством «Жива церква», утворене у лютому 1920 р. (влилося в УАПЦ у жовтні 1921 р. ). Згодом братство стало називатися «Діяльно-Христова Церква» (ДХЦ). В одній із інформацій для ЦК КП(б) У зазначалося, що «органами ДПУ були застосовані всі засоби для поглиблення розбіжностей між лідерами ВПЦР… та організаторами братства…». Результати не забарилися: у 1924 р. суперечності загострилися настільки, що в лютому 1925 р. керівників братства ДХЦ Вищим церковним судом УАПЦ виключено із складу церкви. З цього часу братство ДХЦ діяло як самостійне церковне угрупування [6, с. 15-16].

У жовтні 1925 р. в Михайлівському монастирі відбувся з'їзд прихильників ДХЦ, який прийняв Церковне кредо членів братства «Діяльно-Христова Церква». Поряд з цим було засуджено керівництво УАПЦ і поставлено питання про передачу ним церковної влади новоутвореній Раді Всеукраїнської спілки братських об'єднань (ВПЦР-ДХЦ) на чолі з К. Янушевським. На початок 1926 р. ДХЦ підтримували майже 300 парафій. Наприкінці 1927 р. ДПУ вже не потребувало таких вишуканих методів розвалу УАПЦ, як розкладання її зсередини. Почався відкритий тиск. Тому не дивно, що вже 8 листопада 1927 р. прихильники ДХЦ влилися в УАПЦ і пройшли теж шлях репресій.

До 1926 р. радянська влада не реєструвала статуту УАПЦ. Це значно утруднювало її подальший розвиток. До того ж, окрім зовнішнього тиску, УАПЦ мала і ряд внутрішніх проблем, найголовніші з яких - брак достатньої кількості священиків, труднощі, пов'язані з переходом на українську мову богослужінь, організаційна слабкість церкви і часто неузгодженість дій ВПЦР та ієрархії тощо. Тому кількість громад УАПЦ (а ми можемо назвати лише приблизні числа, бо точної статистики немає) була не дуже великою. За даними ВПЦР, у 1921 р. громад УАПЦ налічувалося близько 160, у 1922 р. - 477, у 1923 р. - 981. За даними ДПУ, в 1924-1925 рр. громад було відповідно близько 1200 і 1500. Після 1925 р. кількість громад УАПЦ, як і всіх інших церков, зменшується. У 1927 р. їхня чисельність становила 1039.

Дискримінація духовенства, повсякденні утиски з боку ДПУ відігравали не останню роль у тому, що багато священиків зрікалися духовного сану. У Мартирології українських церков наводяться такі дані про зречення духовного сану: 1927-1928 - 179 осіб, 1928-1929 - 439, 1929-1930 - майже 2 000. Після гучної кампанії 1922 р. з «вилучення» (фактично грабунку) церков, з кінця 20-х років систематично знищуються храми, церковне майно, закриваються монастирі. Так, в Україні закрито молитовних будинків: у 1924-1925 роках - 46, 1926 р. - 29, 1927 р. - 58, 1928 р. - 97.

1 2 3 4 5 6 7

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні