Комунізм – відвертий противник релігії. Репресії більшовицької влади проти священства та віруючих християн на теренах України

Органи НКВС максимально скоротили й саму процедуру закриття храмів. Ухвалу про таке закриття могли приймати місцеві відділи НКВС на підставі несплати податку, поширення в районі епідемії, вимоги населення про закриття церкви або коли доведено, що в церкві збираються «ворожі державі» елементи. Коли врахувати, що, за переконаннями комуністів, священик та дяк - ворожі радянській державі елементи, то, отже, сама присутність їх у церкві була достатньою для закриття храму. Тому не дивно, що за дуже короткий час після прийняття таких ухвал в Україні закрито 8 тисяч церков. Тобто під час «вирішального штурму на релігію» в Україні закрито (а часто знищено) приблизно 75-80% наявних храмів. На початок 40-х років не залишилося жодної православної церкви у Вінницькій, Донецькій, Кіровоградській, Миколаївській, Сумській, Хмельницькій областях, по одній церкві вціліло в Луганській, Полтавській, Харківській областях. Із 1710 храмів Київської області за призначенням використовувалися лише 2, із 23 монастирів - жоден, із 1435 священиків служили 3. Власне, Православна церква перестала існувати як цілісний організм. У 1936 р. залишилося лише 9% діючих культових приміщень від їхньої загальної кількості в дожовтневий період [10].

Отже, можна зробити висновок, що робота партійних і державних органів з розколу й ліквідації православ'я як течії шляхом судових процесів з надуманими обвинуваченнями, всебічної підтримки всіляких опозиційних до патріаршої та автокефальної церков напрямів не принесла бажаних для більшовиків результатів. Репресивні органи більшовиків змушені були повернутися до прямолінійних, погромних методів боротьби майже зі всіма релігійними течіями, «навертаючи» їх на службу державі, комуністичній ідеології і сталінізму.  


3. Репресії більшовицької влади проти православної церкви у 1917–1922 роках

 У сучасній історії людства склалась парадоксальна ситуація, коли російська революція запропонувала пов`язати щастя людства з фізичним знищенням людини. Державна влада стала організатором і рушійною силою масового вбивства визначених її ідеологією цілих соціальних верств населення, на чому трохи згодом, власне почне розбудовуватись і сталінізм і націонал-соціалізм. Вперше цей страшний механізм запрацював ще до громадянської війни, а саме вже в кінці 1917 року коли більшовики почали масово знищувати офіцерів бувшої царської армії, дворян, інтелігенцію, священників, а вже через кілька місяців та ж сама доля спіткала вже протестувальників: робочих та селян. Навіть відомий діяч партії есерів І. Штейнберг не бачив сенсу у існуванні свого відомства: "Яка тепер необхідність в існуванні народного комісара по юстиції? Чи не краще назвати його просто "комісаром з соціального викоренення" і більше не думати про це?". Але Ленін не хотів визнавати таку критику, оскільки вважав, що революція слугує меті знищення, тому на долю народного комісара юстиції випало завдання приймати участь в цьому "соціальному викорененню" [1, с. 567]. І от невдовзі більшовицькі репресії запали по усіій території бувшої імперії. Стратегія Леніна якраз і була втіленням влади ідеології винищення соціальних верств населення. Першими під вогонь потрапило духовенство Православної Церкви як представники ворожих верств, і 31 жовтня 1917 року був вбитий перший православний священик у Царському Селі - Іоан Кочуров [2, с. 122]. Як тільки, де інде з`являвся протест, більшовики одразу починали "гасити заколоти" буржуазії, куркулів, офіцерів, дворян, священників - не окремих особистостей, а саме носіїв класових інтересів. За більшовицькою ідеологією, не класи складались з людей, а люди належали до класів. Цей примітивний постулат давав більшовикам карт-бланш на піддання репресіям будь-кого, а найголовнішим було те, що надзвичайний стан перетворювався на звичайний спосіб керування цілою країною

 Більшовики спрямували масові репресії, не на конкретного ворога своєї революції, а на соціальні верстви населення, визначивши їх як контреволюційні - дворянство, приватні володільці (фабриканти, землевласники, банкіри, заможні громадяни), офіцери, священики, інтелігенція, козаки, куркулі. При цьому більшовиків не турбувало, як насправді відносились ці прошарки до революції. Хоча переважна більшість цих людей прихильно сприйняла повалення самодержавства і Лютневу демократичну революцію в Росії. Так, що ворогами вони були уявними, такими, що оселились в мареннях більшовиків. Тим не менш, завдяки цим маренням репресії набули розмаху терору і їх сутність полягала у повному винищенні цілих верств населення які були визначені більшовиками як контрреволюційні [по 3,p. 114]. Це відверто підтверджував Мартін Лацис, заступник голови ВНК Ф. Дзержинського в газеті "Красный террор": "Ми ведемо війну не проти окремих особистостей - ми знищуємо буржуазію як клас. Під час розслідування ми не шукаємо доказів того, скоїв обвинувачений на словах чи на справді злочин проти Радянської влади. Найголовніші питання, які варто йому поставити, звучать так: до якого класу він належить? Яке його походження? Яка у нього освіта і професія? Саме ці питання повинні визначити долю звинуваченого. В цьому складається сенс і сутність червоного терору". Фактично Лацис озвучив генеральну лінію ідеології більшовизму яка стане головним принципом втілення в життя терору як форми сповідування "священної релігії" - сталінізму, навіть не ленінської "релігії" - комунізму, а саме сталінської і зовсім скоро, буквально через якихось два десятка років, вже країна рад знову захлинеться кров`ю від визначального методу провадження у життя "сталінської релігії" [4, с. 36].

А тоді, 11 (24) грудня 1917 року приймається Постанова про передачу справи виховання і освіти з духовного відомства у ведення народного комісаріату з освіти. Цим актом одночасно більшовицька влада закрила десятки тисяч шкіл, сотні Духовних училищ, семінарій, усі Духовні академії. Після закриття духовних навчальних закладів усі будівлі, землі, грошові рахунки що належали їм були конфіскованіх [5, с. 210-211]. Наступним кроком нової влади стають Декрети № 36, 37 від 17 та 18 грудня 1917 року "Про розірвання шлюбу" і "Про цивільний шлюб". Якщо раніше укладання та розірвання шлюбів у Росії мало певні умови і православна церква була значною мірою гарантом дотримання цих умов, що дозволяло інституту шлюбу мати великий авторитет у суспільстві і значною мірою унеможливлювало таке явище як дитяча безпритульність, то тепер мораль у російському суспільстві отримала страшний удар, шлюб став простою формальністю, він повністю втратив своє моральне значення. Наслідком цього став нечуване зростання беспритульності по всій Росії і не тільки з причин дитячого сирітства, але значною мірою як практичний результат цих декретів. Незважаючи на повну невизначеність власного майбутнього, більшовики в умовах шаленої економічної і політичної кризи, громадянської війни продовжують з шаленою наполегливістю проштовхувати свої декрети метою яких було знищення православ`я в Росії. Яскравим прикладом є прийняття більшовиками 20 січня (2 лютого) 1918 року декрету "Про свободу совісті, церковних і релігійних спілках", відомий також під назвою "Про відділення церкви від держави і школи від церкви".

Саме цей декрет - головний документ у боротьбі більшовиків проти Православної Церкви. Коли текст цього декрету став відомий членам Помісного Собору Російської Православної Церкви, що проходив в той час у Москві, він одностайно був сприйнятий як правове прикриття нічим не обмеженого розгрому церкви і Собор його кваліфікував як акт відкритого переслідування Церкви. Це також підтверджують більшість пунктів цього декрету, а на діяльності Церкви як самостійної інституції взагалі ставить крапку цей пункт: "Ніякі церковні і релігійні товариства не мають права володіти власністю, прав юридичної особи вони не мають. Все майно існуючих в Росії церковних і релігійних громад оголошується народним надбанням".

1 2 3 4 5 6 7

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні