Комунізм – відвертий противник релігії. Репресії більшовицької влади проти священства та віруючих християн на теренах України

Зокрема рекомендувалося «ні в якому разі не застосовувати до рядового духовенства виключних заходів, як наприклад: призначення на особливо важкі брудні роботи… тільки на підставі належності до духовенства». Однак "лібералізація" від більшовиків зовсім не означала відмови від курсу на знищення Церкви. Наприклад, одне з гасел до урочистих заходів з нагоди 4-ї річниці жовтневої революції, рекомендованих циркулярним листом за підписом секретаря ЦК КП(б)У Д. Лебедя, закликало: "Жовтень – боротьба проти церков і релігій, за свободу розуму і науки: йдіть від попів, ксьондзів, равинів, мулл в ряди тих, хто свідомо бореться за всіляке фізичне і духовне розкріпачення" [15, спр. 748]. У таких умовах Православна Церква не могла і сподіватись на гарантування державою безперешкодного виконання своїх канонічних обов`язків. Забігаючи наперед зазначимо, що впродовж 1928-1931 років прихильники Істино-Православної Церкви були ліквідовані в результаті масових арештів по справі так званої «Всесоюзної монархічної контрреволюційної організації церковників «Істино-Православної Церкви» з 14-ма філіями". В попередньому огляді по справі за підписом начальника секретно-оперативного відділу ОДПУ Євдокімова та його заступника Є. Тучкова повідомлялось, "що репресовано у справі 1260 осіб, перебувають під слідством 500 осіб. Подальша ліквідація продовжується" [16, спр. 385].

 Підбиваючи підсумок викладеного можна стверджувати, що причиною розв`язування репресій радянської влади проти Православної церкви розпочатих одразу після захоплення влади більшовиками у жовтні 1917 року, була зовсім не політична боротьба, де в якості конкурента більшовицькій владі виступала Православна Церква і тому більшовики намагались усунути Церкву з російської політичної арени. Це помилкове твердження, оскільки Церква виконувала зовсім інші функції в російському суспільстві, а саме несла слово Боже до кожного з мирян і політична влада їй була ні до чого. Так само, після зречення російського імператора Миколи II свого престолу та під час подій Лютневої революції і у подальшому, Церква не втручалась в політичні процеси, що відбувались у російському суспільстві і є безліч архівних свідоцтв тому, свідчень сучасників тих подій. Головним завданням та метою Православної Церкви на той період був Помісний Собор який не проводився 200 років і перехід від Синоду до Патріаршества скасованого ще Петром I [17, с. 657-660], проведення глибокої внутрішньоцерковної реформи, пошук нових шляхів взаємопорозуміння з владою, яка у той час в Росії постійно змінювалась.

Тому ніякі публічні виступи окремих священників, на які постійно посилалися радянські дослідники ніякого відношення до принципової позиції невтручання у світську політику вищого духовенства Російської Православної Церкви не мали. Справжньою причиною безпрецедентного переслідування Церкви з боку радянської влади було те, що більшовицька ідеологія уявляла з себе не просто систему політичних, соціальних поглядів або принципів які збиралась втілити у життя, вона уявляла більшовизм - новою релігією і тому ніяких конкурентів у релігійному сенсі у неї не повинно було бути. Як приклад, згадаймо так звані "нові хрестини" від радянської влади під назвою "звєздіни", "октябріни", а газети і журнали того періоду були переповнені матеріалами про нову комуністичну релігію для широких мас. Тільки вщент зруйнувавши стару (християнську) релігію, більшовики могли нав`язати суспільству свою "нову" релігію. Репресії більшовицької влади направлені на знищення Церкви у 1917-1922 роках не стали успішними тому, що Православна Церква мала майже тисячолітню історію, практично все населення Росії було християнським, до того ж йшла громадянська війна і у більшовиків просто не вистачило сил для ліквідації Церкви. До того ж, вони прорахувались вважаючи, що достатньо буде вибити з під ніг Церкви економічну і правову основу, як вона впаде сама. Але мине всього кілька років, і більшовицька влада розпочне свій новий наступ налаштований на повну ліквідацію Православної Церкви на всіх теренах бувшої царської Росії.


Висновки 

Дослідивши матеріали з даного питання та опрацювавши відповідну літературу, джерела, осмисливши та узагальнюючи, можна сказати, що наведені відомості переконливо свідчать про всі дії та вчинки здійснювалися більшовицькою владою для реалізації своїх внутрішньополітичних потреб, як політичних, так і з адміністративно-каральною метою. Розгул нечуваного беззаконня в церковних питаннях став логічним продовженням політики насильства, яка характеризувала весь період радянської влади в Україні.

Від часу прийняття декрету «Про відокремлення церкви від держави і школи від церкви» (20 січня 1918 року) влада поступово сформувала необхідні органи для проведення церковної політики («ліквідвідділи»), розробила заходи втілення положень декрету, викристалізувалися основні елементи моделі державно-церковних відносин. Основними складниками цієї моделі були: керівне ядро (структури РКП(б) і радянської влади); залучення органів НКВС - ВНК; використання засобів терору, гоніння і переслідування; створення спеціальних структур для вирішення «церковного питання» (мережа ліквідаційних комісій); підрив економічної могутності церкви; декретування («правовий» наступ); заохочення і підтримка розколів у церковному середовищі; активне використання агітації і пропаганди; формування і закріплення у свідомості населення «образу ворога» тощо.

Проголошуючи відокремлення церкви від держави і декларуючи невтручання у церковні справи, влада жорстко обмежувала релігійну свободу громадян. Ця «діалектика» керівництва стала визначальною в державно-церковних відносинах 1920-1930-х років.  


Список використаних джерел 

  1. Власовський І. Нарис історії Української Православної Церкви / І. Власовський. - Т. ІV. - Ч. І-ІІ. - Нью-Йорк, БаундБрук, США, 1961.
  2. Демидович Л. С. Конфіскація церковних цінностей на боротьбу з голодом 1921-1922 рр. в радянській Росії // Пам'ять століть. - К. , 2005. - Вип. 3-4. - С. 269-278.
  3. Демидович Л. С. Українська православна церква у 1917-1923 рр. // Наукові записки. Історичні науки: Збірник наукових статей Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. - К. : Вид-во НПУ імені М. П. Драгоманова, 2002. - Вип. 45. - С. 18-22.
  4. Єленський В. Є. державно-церковні взаємини на Україні (1917-1990 рр. ) / В. Є. Єленський. - К. : [Б. в. ], 1991. - 72 с.
  5. Жилюк С. І. Без апологетики. Витоки оновлення православної церкви в Україні / С. І. Жилюк
    - Житомир: Полісся, 2000. - 164 с.
  6. З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ: Харків: Права людини. - №1 (32), 2009. - 304 с.
  7. Ігнатуша О. М. Інституційний розкол православної церкви в Україні: ґенеза і характер (ХІХ ст. - 30 рр. ХХ ст. ) / О. М. Ігнатуша. - Запоріжжя: Поліграф, 2004. - 440 с.
  8. Киридон А. М. Державно-церковні відносини Радянській Україні 1920-1930-х років: соціальний вимір // Історія України, 2005. - №21-22, червень. - С. 18-25.
  9. Киридон А. М. Стражденний шлях істини: православна церква в радянській державі // Слов'янський вісник: Збірник наукових праць, 2011. - Випуск №12. - С. 74-80.
  10. Киридон А. М. Українська православна церква (1930-1936 рр. ) // Український історичний журнал. - №3, 2005. - С. 143-159.
  11. Місінкевич Л. Л. Опір духовенства та віруючих більшовицькій політиці: ствердження державного атеїзму в 20-30-х рр. ХХ ст. / Л. Л. Місінкевич // Історія України: Маловідомі імена, події, факти. - Київ, 2005. - Вип. 31. - С. 63-78.
  12. Михайлуца М. Здійснення органами ДПУ-НКВС України репресій проти Православної церкви на Одещині (1930-ті-1940-ві рр. ) / М. Михайлуца // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. - К. :Вид-во НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2004, №1/2 (22/23) 2004. - С. 429-480.
  13. Тригуб О. П. Документи фондів КП(б) У як джерело до історії РПЦ 20-х рр. ХХ ст. // Православя - наука - суспільство: питання взаємодії: Матер. V міжнарод. наук. конф. , 24-25 трав. 2007 р. - К. : НКПІКЗ, Фенікс, 2008. - С. 33-34.
  14. Тригуб О. П. Розкол як форма боротьби ДПУ УСРР із православною церквою в Україні (1922-1927 рр. ) // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ: Харків: Права людини. - №1 (32) - 2009. - С. 10-26.
1 2 3 4 5 6 7

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні