Сюжет вірша «Чаклун» побудовано на конфлікті двох дійових осіб: чаклуна та вітру, які виявляють себе в тексті як суб'єкти мовлення. Крім того, у вірші звучить і голос автора (чи, точніше, оповідача). Отже, у творі представлено три носії свідомості, кожний з яких виступає як суб'єкт мовлення. Враховуючи цю обставину, розділимо текст на окремі фрагменти-мікротексти, які позначимо римськими цифрами.

ЧАКЛУН

(1) І Наболіли деревам за довгий день,

Наболыли галони од буйного шуму:

Притьмом напікає навратливий вітер!

Настала ніч, а чи буде спокій?

(5) II «Ти, цвіркун, стережи печі,

Темних богів, сволоків димних,

А я вийду вітер одвертати».

III Виходить із хати заживний дідок:

IV О горе, горе, не спить земля,

(10) Смутно рипить важкий журавель,

Вітрик стрясає сухими кістьми,

Болісно стогне караката верба,

А в неї серце дуплом розколене!

V Шепче дідок пазуристі слова,

(15) Підіймає дідок недобрі руки —

Схопити за роги навратливий вітер.

Вітер, як бик, видирає роги,

Тручає в груди, глузує словами:

VI ‑ Мерлець — у гробі, камінь — у морі,

(20) А тобі б, старому, нарозумитись

Та в дуплавій вербі уякоритись.

Там було б тобі хороше стояти,

Кігтями-нігтями погрібати,

Гнилим порохном пересипати.

Фрагменти І, II і III чітко розмежовані між собою; так само однозначно виділяється останній фрагмент — пряма мова вітру. Що ж до фрагмента IV, то може виникнути питання про доцільність його відокремлення від фрагментів III та V, адже, на перший погляд, ці три мікротексти являють собою мовлення оповідача, а тому можуть розглядатися як один. Однак для їх розмежування є вагома причина: в цих мікротекстах фігурують різні носії свідомості. На цій обставині треба зупинитися докладніше.

У фрагменті III представлена ситуація, для фіксації якої необхідний суб'єкт перцепції, відмінний від аґента дії; ним, очевидно, є оповідач. Його просторове розташування, скоріше за все, збігається з розміщенням у просторі персонажа. Спостереження розгортається як процес, на що вказує недоконаний вид дієслова виходить (це дає підстави вважати, що дві дії —переміщення персонажа і споглядання спостерігача — розвиваються синхронно).

Фрагмент IV також описує ситуації, що сприймаються якимось суб'єктом перцепції. Текст вірша не виключає того, що цим суб'єктом є оповідач, бо ж він знаходиться там, де й герой. Однак наявність двокрапки після (8) свідчить про те, що у (9-12) передається сприйняття саме чаклуна (читачеві належить вставити після (8) опущене дієслово перцептивного сприйняття, до якого логічно приєднуються подальші речення). У фрагменті IV домінують слова на позначення звуків: рипить, стрясає, стогне, і це можна трактувати як додаткову вказівку на те, що описана нічна пора

Цікаво те, що, крім результатів перцепції, у цьому фрагменті представлені також інтерпретації, тобто вияв складнішої когнітивної операції, яка передбачає категоризацію та витлумачення сприйнятого, усвідомлення його сенсу, узагальнення, співвіднесення з іншими явищами (так, все почуте персонаж узагальнює словами не спить земля; звуки, які видає вітряк, нагадують йому інші — ніби хтось трусить мішком, наповненим кістками). Ще одною важливою рисою розглядуваного фрагмента є наявність слів, які передають оцінні змісти в експліцитній (як слово горе) або імпліцитній формі (смутно, болісно стогне). Підсилює враження суб'єктивності сприйняття також і експресивне висловлювання (13), позначене в тексті окличним знаком. До речі, воно містить виразну апеляцію до свідомості читача — спонукає його зрозуміти, чому чаклуна так непокоїть дупло в старій вербі. Отже, суб'єкт свідомості у фрагменті IV не просто інтерпретує дійсність, а оцінює її, використовуючи для цього якісь свої критерії. Всі оцінки стосуються стану об'єктів зовнішнього світу і є однозначно негативними. Такий стан суб'єкт приписує дії вітру, отже, сам вітер також оцінюється негативно. Це цілком узгоджується з наміром чаклуна відвертати вітер висловленим у його прямому мовленні. Таким чином, у фрагменті IV репрезентована свідомість чаклуна, тоді як у попередньому фрагменті — свідомість оповідача.

Фрагмент IV відрізняється від фрагментів II та III за способом функціонування мовних засобів. Другий фрагмент написаний в діалоговому режимі (з дейктичними елементами, звертанням), а третій — в оповідному (наративному). Наявність у розглядуваному мікротексті слів з оцінними змістами, предиката внутрішнього, (емоційного) стану (о горе, горе), повтору, висловлювання (13) з високою мірою експресивності, тобто так званих егоцентричних елементів, дозволяє схарактеризувати його як вільний непрямий дискурс, де звучить голос чаклуна.

Аналогічний висновок можна зробити і щодо фрагмента І, де також використані мовні засоби, що репрезентують свідомість персонажа. Звертають на себе увагу слова з негативними конотаціями (наболіли, навратливий), з експресивно-оцінними змістами (буйний, притьмом, налягає), експресивне висловлювання (3), питання, звернуте мовцем до самого себе і призначене для вираження сумніву (чи буде спокій?). Надзвичайно цікавим є і прийом, вжитий в (1-2), де рольова структура речення подається як неповна, з пропущеними актантами, і тому предикат повторюється двічі: наболіли деревам (що?) — наболіли голови (кому?). Це імітує переривчасте, дещо алогічне мовлення схвильованої людини. Отже, у фрагменті І представлена свідомість чаклуна. Суб^’єкт внутрішнього мовлення у фрагменті і легше ідентифікується як чаклун завдяки тому, що цей фрагмент йде безпосередньо за номінацією цього персонажа у назві твору.