Культура Волинського князівства

План

1. Мистецькі здобутки Галицько-Волинського князівства

2. Галицько-Волинський літопис - найвидатніший історико-культурний документ

3. Архітектура та образотворче мистецтво Галицько-Волинської Русі

4. Роль Галицько-Волинської Русі у збереженні та розвитку української культури

Список використаної літератури

1. Мистецькі здобутки Галицько-Волинського князівства

Мистецтво Галицького і Волинського князівств за часів їх перебування у складі Київської держави пов'язане з домінуванням київсько-візантійських традицій, які в подальшому збагатилися власними особливостями, що зумовило неповторність художньої культури Галичини та Волині.

Література згідно із середньовічними традиціями була спрямована на зміцнення християнських світоглядних орієнтацій. Цю функцію передусім виконували поширені в Галичині та Волині морально-повчальні твори київських єпископа Кирила Туровського та митрополита Климента Смолятича, житійні твори (агіографія) та твори, які прославляли подвиги мучеників за віру і в такий спосіб зміцнювали релігійні настанови, пробуджували патріотичні почуття. Так, великої популярності набули "Сказання про убивання в орді князя Михайла Чернігівського та його боярина Федора", а також літописна повість про страту в орді рязанського князя Романа Ольговича.

Водночас своєрідність історичної, соціальної та культурної ситуації детермінувала оновлення тематики літературної творчості. З початку XIII ст. у літературі виникає образ героя-переможця у так званих"духовних повістях" ("Про трьох королів-волхвів", "Про Таудада-лицаря", світські повісті "Олександрія", "Троянська історія" та ін. ). Це було зумовлено переорієнтацією суспільної свідомості з героя "аскетичного ідеалу" на ідеал "героя борця" і вказує на те, що в українській культурі з'являються ранньогуманістичні ідеї. У мові рукописів, церковнослов'янській у своїй основі починає відчуватися вплив місцевих народних говорів.

Досить популярним був збірник афоризмів і приповідок повчального змісту під назвою "Пчела". Міцною була традиція редагування перекладної літератури, які робилися в напрямі її "осучаснення", що свідчить про переосмислення візантійської культури. У літературні збірники часів Галицько-Волинської держави включались апокрифічні твори, праці Климента Смолятича, Кирила Туровського, Феодосія Печерського, Іоанна Грішного, які намагалися переосмислити літературну традицію візантійської і давньоруської культур.

Про наявність давньої літописної традиції у галицькій землі ще в київський період свідчить літописна "Повість про осліплення Теребовлянського князя Василя Ростиславича братами Святополком і Давидом". Нова сторінка в історії літописання пов'язана з Галицько-Волинським літописом, який охоплює події з 1205 по 1292 р. , містить документи, окремі літописні записи, що були складені у містах Володимирі, Галичі, Холмі, Пінську, Любомлі. В літописі відображені найголовніші події в історії Галицько-Волинського князівства. Мова твору за своїм поетичним стилем наближається до літературної, містить яскраві, влучні образи та метафори. Літопис насичений народними переказами, дружинним епосом, піснями, а також народними приказками і прислів'ями. Західноєвропейські орієнтації культури Галичини та Волиніпозначилися на світському характері цього літопису та близькості його стилю до стилістики європейських середньовічних хронік.

Підґрунтям усної поетичної та музичної народної творчості у Галицько-Волинському князівстві були давньоруські традиції, які виявилися у таких жанрах, як казки, легенди, перекази, притчі, прислів'я, приказки тощо. Народну пісенну творчість представляли веснянки та гаївки, русальні, купальські, петрівчані, жнивові пісні. Збереглися й традиції мистецтва скоморохів - народних лицедіїв, співаків, музик, танцюристів.

Архітектура Галицько-Волинського князівства вирізнялася домінуванням сакрального будівництва, поєднанням київсько-візантійських і європейських романських традицій. Розвиток архітектури у Галицькій та Волинській землях мав свої особливості. Основним будівельним матеріалом у волинській землі залишалася цегла, змінювалася тільки її форма. У галицькій землі виявили значні поклади вапнякового каменю, з якого будували міські мури, храми і княжі палаци

Використання різних будівельних матеріалів у галицькій та волинській архітектурі спричинило значні розбіжності як у конструкції сакральних споруд, так і в їх декоруванні.

Будівництво культових споруд перебувало під особистим опікуванням правителів, заохочувалося та підтримувалося ними матеріально. Інтенсифікація сакрального будівництва була тісно пов'язана і з прискореним розвитком містобудування в регіоні. У XIII-XIV ст. , особливо за князя Данила Галицького,закладають низку нових міст та замків. Наймогутнішими з них були Луцьк, Острог, Кременець, Олесько, Хотин, Данилів, Білгород-Дністровський, Холм, Львів. Місто Холм, куди Данило Галицький переніс столицю 1237 р. , було збудовано з білого вапняку з використанням елементів декору (карнизами, фризами, рельєфними поясами) із зеленого вапняку. Таке поєднання білого та зеленого каменю надавало особливої принадності спорудам Холма. У містах Галичини -Перемишлі, Звенигорода Василеві, Галичі було започатковано будівництво церков з білого каменю, з широким застосуванням різьбленого орнаменту в романському стилі. Яскравими зразками галицької кам'яної архітектури є Успенський собор, двоповерховий княжий палац із двірською церквою св. Спаса, церква святого Пантелеймона, холмський кафедральний собор св. Іоанна Златоуста, церкви Різдва Богородиці та св. Кузьми і Дем'яна, храм Іоанна Хрестителя тощо.

Для архітектури того часу було особливо значущим зведення оборонних споруд. Саме в ці часи споруджуються перші муровані фортеці та замки у Бересті, Кам'янці-Подільському, Хотині, Білгород-Дністровському та ін. Запрошені з Європи майстри впроваджували фортифікаційні новації - у Холмі вперше було закладено башту донжон, за зразком якої оборонні вежі були споруджені в більшості галицьких та волинських міст. Про високий рівень оборонно-фортифікаційного мистецтва у Галичині свідчить п'ятиповерхова дерев'яна наскельна фортеця Тустань ІХ-ХІУ століть на Львівщині. Забудова фортеці розпочалася ще у IX ст. Виявлені на скелях язичницькі символи вказують, що вона була закладена ще у дохристиянські часи. Вдало вибрана місцевість, продумана система водопостачання, яка справно функціонує й досі, свідчить про значний досвід русичів у фортифікаційних справах уже на той час.

Образотворче мистецтво, зокрема іконопис, Галицько-Волинського князівства мало своєю основоювізантійські та давньоруські традиції. Водночас іконопис Галичини та Волині включав низку своєрідних особливостей, передусім прагнення реалістичності та динамічності, експресивності образів. Це відбилося, зокрема, у намаганні митців намітити індивідуальні ознаки творчих манер, легку об'ємність образів, що суттєво відрізняє галицько-волинський іконопис від візантійських зразків. Разом з тим характерними рисами іконопису Галичини та Волині є лаконізм і цілісність композиції, поєднання контрастних барв, емоційна насиченість образу-символу, що виявляється в таких іконах, як "Святий Юрій-змієборець", "Красилівська Богородиця", "Ченстоховська Богоматір" та ін. Іконопису Галицько-Волинського князівства притаманне поєднання візантійських традицій, спадщини Київської Русі та місцевого народного мистецтва. Прикладом цього є ікона Богоматері-Одигітрії кінця ХІІІ-ХІУ ст. з Покровської церкви Луцька, у якій наявні народні орнаментальні мотиви (сорочка немовляти Ісуса прикрашена вишитими квіточками).

У галицькій землі з'явився новий різновид сакрального мистецтва, невідомий у Київській Русі, -литіолов'яні та бронзові ікони та хрестики. Відомі також великі бронзові та олов'яні ікони, вагою до 30 кг.

Мистецтво ком'яних іконок відоме у всій давньоруській землі, але найбільшого поширення воно набуло у галицькій землі. Виявлено іконки із зображенням Богородиці, Ісуса Христа, Архістратига Михаїла та інших святих.

1 2 3

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні