Метафора

Метонімна номінація в технічній термінології поширена на внутрішньосистемному рівні, коли початковим у процесі семантичних змін є технічний термін. Унаслідок цього відбувається вторинна наукова ідеалізація об’єктів. У переважній більшості випадків це внутрішній семантичний розвиток загальнотехнічних термінів. Так, термін шамот має два значення, одне з яких називає речовину, а друге — вироби із цієї речовини: «спец. 1. Випалена при високій температурі вогнетривка глиниста порода. 2. Цегла, плитки із цього матеріалу або з домішкою його» [15, с. 1388]. Метонімне зміщення відбулося в напрямку «матеріал — виріб».

Метонімне термінотворення у сфері технічної термінології є регулярним процесом, який здійснюється відповідно до певних конструкцій метонімії, що виявляються залежно від частиномовної приналежності. Найбільший вияв метонімія має у сфері іменника, де виокремлюється 4 типи і 15 різновидів, продуктивними серед яких є «дія — інструмент її реалізацій» (дренаж, ізоляція, компаратор, кріплення, риформінг, ротація), «дія — її результат» (лиття, металопрокат, недопал, офорт, плавка, прокат), «частина — ціле» (вальці, горно, детонатор, карда, логометр, нейтраль, реостат), «матеріал — виріб з цього матеріалу» (залізобетон, ізолятор, краплак, моноліт). Ми виявили специфічні метонімні конструкції полісемії, що реалізуються в технічній термінології: 1) «властивість (здатність, стан) — міра властивості (здатності, стану)» (захищеність, світлочутливість, вологість, шорсткість, стабільність); 2) «процес виготовлення — галузь виробництва» (друк, золотодобування, металокераміка, тракторобудування); 3) «прилад для створення чогось — те, що ним створено» (лазер, мартен); 4) «галузь техніки — те, що вона виробляє» (піротехніка); 5) «галузь техніки — використовувані в ній засоби — промисловість» (поліграфія).

Сфера прикметника характеризується великим розмаїттям метонімних транспозицій: 11 типів і 55 різновидів, серед яких найпродуктивнішими є «стосовний Х-а — призначений для Х-а» (синхронізаційний, трелювальний, фальцювальний, шліхтувальний, телеметричний, облицьовувальний), «Х — зроблений з Х-а» (електроновий, залізобетонний, легований, поліамідний, чавунний, шпунтовий), «Х — призначений для Х-а» (безступеневий, ескалаторний, розтискний, телетайпний, пусковий), «Х — що містить Х» (кулачковий, панцирний, тигельний, ківшовий, танкерний, карбюраторний).

Метонімне співвідношення значень властиве й дієслівній термінологічній лексиці. У сфері дієслова виокремлюється 2 типи й 4 різновиди метонімії, найпоширенішим є різновид «робити так, щоб щось було в певному стані — використовуючи це, створювати щось» (амальгамувати, гальванізувати, пробірувати, розщебенювати, шпунтувати, відпресовувати).

У результаті метафоризації та метонімізації загальновживаних назв, нетехнічних та власне технічних термінів утворено технічні спеціальні лексеми, які мають одне або декілька значень і використовуються в різних сферах техніки. Переважна більшість термінів має загальнотехнічний характер (балансувати, випробовувати, відмова, реверсія, дефектоскопія, виточка, заготовка, комутатор, інтегратор, перфораторний, скидний), наявні спеціальні одиниці, що вживають із вузькогалузевими значеннями (акватинта, офорт, репродукція— видавнича справа; ізолятор, електроізоляція, заземлення — електротехніка; атакувати, запам’ятовувати, зараження — комп’ютерна техніка; зблокувати, карбонізація — будівництво; скарифікатор, скарифікація — сільськогосподарська техніка), а також терміни, які мають і загальнотехнічне, і вузькогалузеве значення (опір, ревізія, розбивка, томити, транспортування, складання, утома)

Певна кількість спеціальних назв техніки використовується в кількох галузях з різними значеннями: контейнер (комп’ютерна техніка й видавнича справа), фільтр, фідер, шина (комп’ютерна і електротехніка), шасі (комп’ютерна й авіаційна техніка), перехідник (авіаційна й електротехніка), компенсатор (електротехніка й автоматизація виробничих процесів), термін шина, крім загальнотехнічного, називає поняття комп’ютерної техніки та електротехніки.

Висновки. Метафора й метонімія як чинники творення й розвитку української технічної термінології спричиняють появу, по-перше, нових технічних термінів, по-друге, нових значень вже існуючих термінів. Виявлені факти дають підстави твердити, що межі між різними шарами лексики рухливі, завдяки чому технічна термінологія поповнюється новими одиницями відповідно до розвитку її галузей і потреби в найменуванні нових технічних понять.

 

3. Статична та динамічна метафора в сучасному українському політичну дискурсі

Мова реалізується у безлічі різнотипних мовленнєвих актів, що є складовими різних видів дискурсу, зокрема художнього, наукового та політичного. Метафора у кожному з них виконує різні функції, що випливають із особливостей стилю наукових, художніх та публіцистичних текстів, із тих комунікативних завдань, які ставить перед собою суб'єкт кожного з них; тому елемент інди-відуальної метафоричної інтерпретації реалій у кожному з цих дискурсів виявляється різною мірою. Так, у художньому тексті метафора є не прямою назвою позначуваного предмета, а лише образним перенесеним найменуванням, тому її неможливо зрозуміти без опори на відповідну пряму назву. Поетична метафора є вторинною назвою об'єкта і служить виявом індивідуального світобачення письменника. У мові науки найповніше виявляє себе номінативна функція метафори. "Терміни-метафори. . . є своєрідним підтвердженням обов'язкового етапу пізнавального руху - етапу зіставлення нового зі старим" [7, 98].

Називаючи нові поняття, метафора стає одним із способів організації пізнавальної діяльності, оскільки за її допомогою "експлікується відмінність у природі компонентів як теоретичних, так і емпіричних мов науки і рівночасно забезпечується об'єднання цих елементів в упорядковане ціле" [3, 126]. Без цього пізнавальна діяльність людського суспільства виявилась би неможливою, бо умовою прогресу науки є не лише розширення і поглиблення змісту знань, а й підвищення ступеня організованості різних елементів. Науковий текст, що зорієнтований на автоматичне сприйняття змісту, вимагає виділяти найбільш загальні риси предметів та явищ, ігноруючи випадкові, і це відрізняє його від художнього твору, де автор прагне продемонструвати свою індивідуальність [5, 5].

1 2 3 4 5 6