Метафора

У мові політичного дискурсу метафора лежить на межі індивідуального та загального. Це пов'язано з тим, що тут своєрідно переплітаються, з одного боку, політологічна, юридична, економічна лексика і термінологія, та з іншого - експресивна та оцінна лексика текстів, розрахованих на широку аудиторію реципієнтів. Мову політики, як відзначено у "Політологічному енциклопедичному словнику", використовують у п'яти основних галузях; тут розрізняють, зокрема, мову законодавства та адміністративно-правової сфери; мову управління; мову дипломатичного спілкування та переговорів; мову політичного виховання, яка має створити нормативну структуру та початкові терміни для формування громадської думки; мову політичної пропаганди, яка вживається передусім у політичних виступах і повинна призводити до змін ціннісних структур та думок [8, 206]. Мова політики функціонує у різноманітних сферах, і це дає підстави виявляти її особливості як мови науки (звідси - метафора як засіб первинної номінації новостворених об'єктів) і як мови публіцистики (звідси - метафора як засіб вторинної номінації і носій експресивності та оцінки). Варто мати на увазі, що у сфері політики чимало мовних одиниць виконують функції виразників експресивності, реалізовують завдання впливу суб'єкта мовлення на аудиторію, а тому місце метафорики як засобу вторинної номінації у політичному дискурсі є визначальним.

Проаналізувавши метафорику наукового, художнього та політичного дискурсів за загальною схемою метафоризації, запропонованою А. Річардсом [9, 48 - 64], згідно з якою компонентами метафори є оболонка метафори, зміст метафори та сам процес метафоризації, певна напруга, яка виникає в результаті взаємодії оболонки та змісту, можна зауважити, що ця напруга буде найсильнішою в художньому тексті, зокрема в поезії, найслабшою або ж взагалі відсутньою - у науковому дискурсі, де метафора переважно закріплюється у терміносистемі тої чи іншої наукової галузі. Ключ до розуміння цієї тези лежить у твердженні М. Блека про те, що теорія інтеракції А. Річардса стосується лише найцікавіших, найскладніших прикладів, а для трактування тривіальних випадків уживання метафор більш переконливою виглядають порівняльна точка зору та субституціональна теорія, згідно з якою метафору завжди використовують замість певного еквівалентного буквального вислову [1, 167].

Метафори-субститути і метафори-порівняння з певною втратою гостроти чи експресивності, на думку М. Блека, можна замінити на буквальні вислови, а метафори взаємодії таким чином відтворити неможливо. Хоча щодо такого поділу метафор є певні застереження, адже не завжди існує можливість абсолютно еквівалентної заміни метафоричної назви реалії на буквальну (при цьому втрачається експресивність та оцінність); у тих випадках, коли метафора виконує функцію первинної номінації, можливості заміни на буквальний вислів немає.

Для предмету нашого аналізу більш прийнятною є класифікація Б. Тошовича, що бере до уваги широту вживання (частотності вживання), стійкість, статику. Відповідно Б. Тошович виділяє два типи метафор: статичну та динамічну. Статична, або ж колективна, - це метафора, яка втратила виразність і перетворилася в мертву, застиглу [11]. Б. Тошович вирізняє окремий підтип статичної метафори - рецентну, куди зараховує "такі вислови, що їх використовує колектив, але ще усвідомлює як метафоричні" [11]. Метафору, що відрізняється нестійкістю, непередбачуваністю, Б

Тошович називає динамічною, її основною характеристикою вважає оказіональність, відсутність колективної ознаки [11]. Така метафора є продуктом оказіонального метафоричного перенесення номінації, результатом інди-відуальної творчості суб'єкта мовлення.

Спостереження над мовою сучасного українського політичного дискурсу дають підставу виділити дві основні групи метафор, що відрізняються за критеріями частотності вживання та наявності колективної ознаки. Одна з них, більша за обсягом, включає метафори, які М. Блек називає метафорами-субститутами, інші дослідники, зокрема Б. Тошович - лексикалізованими, колективними, або статичними. У межах цієї групи можна вирізнити "мертві" метафори, в яких стертий зв'язок із словом-оболонкою, їх функція - первинна номінація реалій політичного життя: виборчий блок, гілки влади, важелі впливу, механізми реформ, тверда валюта, валютний коридор; до таких висловів важко підібрати неметафоричні непоширені вислови-відповідники; з певним застереженням до цієї групи можна віднести словосполучення архітектура безпеки, інвестиційний клімат, тіньова економіка та інші метафори, висока частотність вживання яких закріплює метафоричну номінацію як основну назву політичної реалії. Ці метафори переважно нейтральні в емоційному плані, хоч окремі з них, зокрема тіньова економіка, можуть давати оцінну характеристику. Метафори цієї групи неоднорідні за ступенем стертості. Так, слово глава у словосполученні глава держави не є метафорою, а зафіксованим у словнику другим значенням багатозначного слова [10, 78], однак воно сприймається органічно в межах антропоморфної метафоричної моделі "людина - держава". Це ж стосується і словосполучення політичний курс, яке СУМ трактує як друге, переносне значення слова [10, 412]. Частину метафор цієї групи фіксує "Фінансовий словник" [6], інші функціонують як тер-міни в наукових текстах, однак їх не подають відповідні словники. Зокрема, словосполучення гілки влади використане у "Політологічному енциклопедичному словнику" як одне з ключових для дефініції поняття "виконавча влада" [8, 47], однак окремої статті "Гілки влади" у словнику немає. Цей же словник фіксує термін "партія політична" [8, 248] і не подає відповідного терміна "блок політичний" чи "блок виборчий", хоча в сучасному політичному дискурсі ці два словосполучення активно функціонують як однорідні (наприклад, "Список політичних партій та блоків, що зареєстровані Центральною виборчою комісією для участі у виборах по багатомандатному виборчому округу").

Інша група статичних метафор - рецентні, що циркулюють у політичному дискурсі, переходячи з тексту в текст із тим самим емоційно-оцінним забарвленням. У досліджених текстах ця група більша за обсягом, саме у її межах найповніше виявляються особливості метафорики політичного дискурсу. Аналіз висловів, які входять до цієї групи, дає підстави стверджувати, що політична метафора як елемент стилю автора не завжди є результатом індивідуального акту метафоризації. Політичні метафори створюються серійно, за певними семантико-синтаксичними моделями [2], утворюючи від ключової цілий ряд похідних. Використовуючи у тексті рецентну метафорику, суб'єкт мовлення оминає етап створення метафори, етап пошуку чи встановлення подібності між номінаціями з різних семантичних сфер. Індивідуальність автора, який включає в текст колективні, статичні рецентні метафори, виявляється переважно лише у виборі з усього різноманіття можливостей інтерпретації тієї готової метафоричної моделі, яка найближча суб'єктові дискурсу, найповніше відповідає його комунікативній стратегії та його індивідуальній картині світу. Рецентними можна вважати метафори виборчий марафон, політичний сценарій, політична кухня, політична арена, фінансові донори, відмивання коштів, оксамитова революція, політична шахівниця, політична гра та ін.

1 2 3 4 5 6