Міжнародне інвестиційне право
План
1. Сутність міжнародного інвестиційного права та його джерел
2. Міжнародно-правове регулювання іноземних інвестицій
1. Сутність міжнародного інвестиційного права та його джерел
У системі міжнародних економічних відносин слід виділити особливу групу відносин, пов’язаних з наданням та використанням інвестицій. Аналіз багатьох міжнародних договорів дає можливість зробити висновок, що під терміном «інвестиції» розуміють будь-який вид майна, яке можуть передавати юридичні та фізичні особи для відповідного його вкладення (інвестування) однією державою в економіку іншої. Міжнародна інвестиційна діяльність дає змогу інвестору мати прибутки не лише тоді, коли він передав свої інвестиції суб’єкту іншої держави, а й тоді, коли зазначений суб’єкт здійснює фінансово-господарську діяльність на місцевому ринку і теж отримує певний прибуток, частина якого знову надходить інвестору. Майном, яке може вкладатися під виглядом інвестицій, може бути як рухоме, так і нерухоме майно, акції, частка майна або коштів одного суб’єкта в статутному фонді інших, облігації, державні цінні папери, право вимагати стосовно грошових сум, зокрема прибутку, авторське і промислове право; будь-які економічні права, пов’язані з отриманням ліцензії і привілеїв, у тому числі право на розвідку, видобуток природних копалин та експлуатацію природних ресурсів тощо. Якщо спробувати узагальнити ці об’єкти інвестицій, то їх можна згрупувати таким чином: 1) матеріально-майнові (машини, устаткування, товари, об’єкти, що будуються, тощо), 2) немайнові (права та інтереси, інтелектуальна власність тощо); 3) грошові. Залежно від спрямування інвестицій їх можна поділити на реальні, які використовуються з метою підвищення економічного, виробничого, матеріально-технічного потенціалу, та фінансові, характерні для фінансової сфери, коли інвестиції вкладаються в облігації, векселі, акції та інші цінні папери.
Інвестиції можуть бути як прямими, так і непрямими. Перші дають змогу інвестору брати участь в управлінні об’єктом, що ним інвестується. Відповідно до Сеульської конвенції 1985 р. заснування Багатостороннього агентства з гарантій інвестицій до прямих інвестицій відносять визнані такими Радою директорів цього Агентства (на право участі у розподілі продукції, участі у проекті та прибутках, одержаних унаслідок його реалізації, на будівництво «під ключ», за ліцензійними угодами тощо). Всі інші інвестиції можна віднести до непрямих, так званих «портфельних», коли спостерігається вкладення коштів до набору «портфеля» всіляких цінних паперів.
Залежно від того, хто інвестує капітал, інвестиції можуть бути державними та приватними. Зазначимо, що в міжнародних інвестиційних відносинах вагому роль відіграє держава, оскільки може виступати, з одного боку, безпосередньо експортером капіталу, а з іншого — гарантом вивезення приватного капіталу. При цьому вона бере на себе обов’язок захисту інвестицій.
Будь-яка інвестиційна діяльність — це відповідні дії держави, фізичної чи юридичної особи, пов’язані з відокремленням частки свого майна і переданням його на територію іншої держави для отримання прибутку або досягнення іншого важливого для інвестора результату. Такі дії мають назву міжнародної інвестиційної діяльності, а відносини, які виникають при цьому, — міжнародними інвестиційними.
З метою регулювання міжнародних інвестиційних відносин використовуються норми і принципи міжнародного економічного права, система яких називається міжнародним інвестиційним правом. Ці норми та принципи мають відповідні джерела, до яких насамперед слід віднести двосторонні міжнародні угоди (про сприяння та захист інвестицій, про усунення подвійного оподаткування, про економічне та промислове співробітництво, торговельні угоди тощо). Як приклад можна навести двосторонні угоди, укладені Україною з іншими державами.
Важливе значення як джерела міжнародного інвестиційного права мають багатосторонні угоди, зокрема Конвенція про порядок вирішення інвестиційних спорів між державами та іноземними особами, підписана Україною у Вашингтоні 3 квітня 1998 р. (ратифікована Верховною Радою України від 16 березня 2000 р. ), Сеульська конвенція про заснування Багатостороннього агентства з гарантій інвестицій, Угода щодо торговельних аспектів іноземних інвестицій (ТРІМС), яка діє в системі СОТ. Певну роль у регулюванні інвестиційної діяльності відіграє і національне законодавство держав. Якщо вести мову про Україну, то нею були прийняті закони «Про інвестиційну діяльність» від 18 вересня 1991 р
2. Міжнародно-правове регулювання іноземних інвестицій
Важливе значення в регулюванні міжнародних інвестиційних відносин, як зазначалося, належить багатостороннім міжнародним угодам. Однією з них є Конвенція 1965 р. про порядок вирішення інвестиційних спорів між державами та іноземними особами, яка складається з преамбули та десяти глав. Уже з назви глав можна скласти загальне уявлення про зміст цієї Конвенції. Так, глава І називається «Міжнародний центр по врегулюванню інвестиційних спорів», глава ІІ — «Компетенція Центру», глава ІІІ — «Примирення», глава ІV — «Арбітраж», глава V — «Заміщення та відвід Посередників або Арбітрів», Глава VІ — «Витрати», глава VІІ — «Місце розгляду спору», глава VІІІ — «Спори між Договірними державами», глава ІХ — «Поправки»; Глава Х — Заключні положення.
Особливу увагу в Конвенції відведено питанню заснування і функціонування Міжнародного центру з урегулювання інвестиційних спорів між державами та особами інших держав через примирення та арбітраж.
До Центру входять Адміністративна рада та Секретаріат. Адміністративна рада є вищим органом Центру і має у своєму складі по одному представникові від кожної Договірної держави. Повноваженнями її є такі: а) прийняття адміністративного та фінансового регламенту Центру; б) прийняття правил проведення примирювальної процедури та арбітражу; в) прийняття регламенту примирювальної процедури та арбітражу; г) схвалення заходів, що вживаються Банком (мається на увазі Міжнародний банк реконструкції та розвитку) для використання його адміністративних повноважень і служб; д) визначення умов діяльності Генерального секретаря та його заступника; е) прийняття щорічного бюджету, доходів та витрат Центру; є) схвалення щорічного звіту про діяльність Центру. Конвенція дає можливість Адміністративній раді мати й інші повноваження, а також виконувати інші функції, якщо це буде потрібно для реалізації положень даного документа.
Адміністративна рада за її рішенням чи рішенням Голови Адміністративної ради, Генерального секретаря або на вимогу не менше п’яти її членів щорічно скликається на збори. Рішення Адміністративної ради приймається простою більшістю голосів, але за умови, що на ній присутні більшість її членів.
До Секретаріату Адміністративної ради входять Генеральний секретар, один або кілька його заступників та відповідний штат працівників. Генеральний секретар є повноважним представником та головною посадовою особою Центру.