Неоінституціоналізм. Економічна теорія прав власності Р. Коуза. Теорія суспільного вибору Дж. Б'юкенена

Разом з тим, на відміну від приватнопідприємницької фірми в акціонерному товаристві виникає проблема "контролю за контролером", тобто за менеджером. У корпорації надлишковий доход іде не менеджеру, а акціонерам. Отже, тут з'являється сильний стимул для опортуністичної поведінки керуючих — частину ресурсів "команди" вони намагатимуться спрямувати на задоволення своїх власних потреб на шкоду інтересам власників-акціонерів.

Проте слід відмітити, що у корпораціях діє великий набір внутрішніх і зовнішніх механізмів контролю, що дисциплінують поведінку менеджерів у інтересах власників. До внутрішніх механізмів відносять контроль з боку ради директорів; концентрація акцій у руках компактної групи акціонерів; участь менеджерів у акціонерному капіталі своїх корпорацій; узгодженість винагород менеджерів із станом справ у фірмі. Особливе місце належить механізму банкрутства і контролю з боку кредиторів.

Але кроки до отримання опортуністичної поведінки керівників не обов'язково обмежують рамками своєї корпорації. Негативна реакція учасників ринку (як акціонерів, так і зовнішніх агентів) ставить кордон зловживанням менеджменту. Рух курсу акцій виявляє некомпетентність керівників і створює підґрунтя для цілого ряду зовнішніх механізмів контролю:

ринок капіталу — падіння курсу акцій погіршує умови, на яких керівництво корпорацій може залучити додатковий капітал;

ринок менеджеріальної праці — падіння курсу акцій — це небезпечний сигнал не лише для нинішніх, але й для майбутніх найманців менеджера. У цих умовах жертвувати кар'єрою заради разової вигоди стає нераціонально;

ринок корпоративного контролю (поглинань) — падіння курсу акцій робить компанію більш легким об'єктом для поглинання, за яким потім настає зміна всього керівництва. Це також підхльостує менеджерів. Хоч абсолютна підконтрольність менеджерів недосяжна, спільні дії внутрішніх і зовнішніх дисциплінуючих механізмів обмежують потенціал опортуністичної поведінки і знижують гостроту проблеми.

Згідно з аналізом неоінституціоналістів, характерна риса державних фірм — це примусовий характер участі у володінні ними. Власники (платники податків) не повинні ухилятися від своїх обов'язків щодо утримання державної власності, і насамперед — від сплати податків.

Характеризуючи діяльність державних підприємств, неоінституціоналісти підкреслюють, що вони дуже потерпають від політизації, підпорядкованості різного роду позаекономічним цілям

Так, неможливо отримати біржову оцінку якості управління державним підприємством; контроль з боку власників (платників податків) за поведінкою управлінського апарату різко послаблений; через відсутність можливості поглинання ринок не виявляє інтересу до долі таких підприємств, ухиляючись від участі у їх реорганізації.

Державні підприємства схильні до нагромадження надлишкових виробничих потужностей і розширення штатів, віддають перевагу будівництву будинків і споруд на шкоду активним елементам капіталу, вибирають менш ризиковані інвестиційні проекти, повільніше реагують на зміни у попиті, гальмують нововведення, їхні менеджери мають кращі можливості для використання ресурсів фірми на свої особисті цілі, у них більш довгий термін служби.

Такі фірми виступають найбільш ефективною формою організації тоді, коли мова йде про виробництво суспільних благ, таких, наприклад, як безпека країни. Укладання контракту із громадянами всієї країни щодо забезпечення оборони здійснити приватним фірмам було б практично неможливо, і він погано піддавався б контролю та правовому захисту. Тому державна власність має також свою нішу в економіці.

Найважливіші висновки теоретиків трансакційного підходу такі: в економіці складається ринок організаційних форм, на якому фірми різного типу конкурують. Процвітання кращих і відмирання гірших організаційних фірм визначається в остаточному підсумку їх здатністю забезпечувати економію трансакційних витрат. Конкуренція на цьому ринку може бути непрямою і виражатися у боротьбі за залучення та утримання у "команді" найбільш продуктивних учасників. Але вона може бути і прямою, коли одні фірми намагаються захопити інші. Життєвість кожної із них визначається вимогами економічного середовища.

Неоінституціональні ідеї P. Коуза отримали розвиток в працях Д. Норта і Р. Фогеля.

1 2 3 4 5 6

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні