Новелістика Проспера Меріме

Показово, що "невпізнанню" (обмаренню) героя може в міфі передувати миттєве первісне впізнавання. Віще серце і віще око випереджають чари іншого світу і встигають повідати "всю правду".

Дар. Вона його або просить у нього, або пропонує йому, що також є "аломорфним": адже дар - це контакт, а контакт - це перший крок до переманювання героя в інший простір. Кармен двічі робить спробу виманити у Хосе подарунок - і двічі він опирається-відгороджується. Тоді Кармен дарує сама - постріл упритул, межи очі, квіткою касії, яку тримала в роті. Квітка ця обертає Хосе на стовп, він підіймає її і ховає при собі, - усвідомлюючи згодом, якого фатального кроку він тим самим припустився.

Прохання її про допомогу - також різновид випробування, також перетягування його до "свого" простору. Допомогти "чужому" світові, - означає стати йому в чомусь своїм, але саме тому стати в чомусь чужим "своєму" світові. Кармен чудово відчував Хосе, - вона ловить його, прохаючи допомогти, на подвійний гачок: язичницького земляцтва-побратимства і християнського милосердя. "Мила сестриця" - відповідь Хосе обома світовидчими мовами. В архаїці милим є тільки свій. (Порівн. : давньогерманський зв'язок понять "вільного", тобто не-раба, не-чужого, члена свого роду-племені, з поняттям "любленого" - Freid, frei). У християнстві милість Бога (але й людини) - вільний особистий дар; брати й сестри - члени "нового народу": рідних за духом, а не за кров'ю; а ближній - не той, хто ближче до тебе стоїть, а той, хто ревніше, стражденніше до тебе тягнеться: той, хто більше потребує твоєї допомоги та підтримки. . . По-язичницьки Хосе в цьому епізоді програв іншому світові: не він приводить, а його виводять. По-християнськи Хосе кладе душу свою за сестру свою.

"Сестра", певна річ, миттю зникає; героя, певна річ, карають, беручи у "своєму" світі під підозру; проте головний наслідок полягає не в цьому. Він, Хосе, знову внутрішньо не піддався чарам, і тому у неї, Кармен, залишається останній, найдійовіший спосіб - еротичний двобій-контакт.

Винагорода. З язичницьким іншим світом (як це відомо з міфу та фольклору) краще не розраховуватись: собі дорожче вийде. Якщо дар іншого світу - прихована примана, якщо прохання іншого світу - прихований наказ і замовлення, то нагорода іншого світу - прихована перегорода: стіна, що повинна (після одержання нагороди) вирости між людиною та її світом. У сюжеті "Кармен" прорив іншого світу педалюється мотивом першої шлюбної ночі Хосе. Мотив цей у світовій фольксюжетиці не так радісний, як загрозливий, при тому смертельно. Весь епізод позначений рисами ініціації, язичницької еротичної містерії: перебування посвячуваного юнака в "лісовому домі", де "старша жінка" (неодмінно еротично досвідчена і безплідна) навчає його таїнства кохання, - обов'язковий компонент усіх ініціаційних обрядів язичництва.

Але юнак у звичайному випадку йде з "лісу", тоді як Хосе до лісу (чи то в лапках, чи без лапок) приходить.

Перехід в інший світ. Весь дальший сюжет Хосе - послідовний (і щоразу новими стражданнями і новими, дедалі більшими й гіршими жертвами супроводжуваний) відступ його до її світу. Найстрашніше в цьому відступі - лиховісно-знущальне розмивання меж свого/чужого. Це демонструють убивства Хосе

Першим від його рук гине лейтенант, у якому Хосе не впізнає ні баска, ні горянина. Далі гине Ґарсія - ще більш "чужий", але водночас і ще більш "свій": "спільний чоловік" єдиної Кармен, співучасник лісового контрабандистського братства. Ще далі - напад на англійця, наступного "коханця" Кармен, за простодушним рахунком Хосе. (Автор цієї простодушності не поділяє і коханцями жодного з них не зображує. За циганським законом, циганка могла як завгодно крутити голову чоловікам-нециганам, але не могла ставати їхньою коханкою, не пориваючи зі своїм середовищем)

Спроби порятунку. Хосе хоче Кармен, але не хоче такого іншого світу. Він шалено намагається вирватися з "лісу" і витягти звідти (верх наївності!)"лісову жінку". Способу він, - геній інтуїції, як і його подруга, - добирає безвідмовного: порушення норм іншого світу, поводження не за "тамтешніми" правилами. Так, він рятує Оповідача і пропонує врятуватися (виїхати до ще одного, "нічийного" іншого світу - до Америки) самій Кармен. Щоразу вона впадає в більший гнів: несхибна прикмета його вірної стратегії.

Смерть. Усупереч сучасному "цивілізованому" самовідчуванню, смерть для язичницького міфу і фольклору - не кінець, а радше початок, не стіна, а радше двері. Але "двері у стіні" (Г. Веллс) між двома світами. Хто куди при цьому відходить-приходить, хто перемагає і хто програє, - в язичницькому розумінні справа відносна. Двері завжди відчинені в обидва боки. В принципі підрахунок провадиться просторово: на чиєму боці лишилося більше "гравців" цієї космічної гри? Про те паралельно йде і другий рахунок, ієрархічний: яке становище посів "гравець" на чужому (тобто новому своєму) полі? Людина, яка "там" стала богом, напівбогом-героєм, володарем або чоловіком володарки, радше виграла, аніж програла і в "тутешніх" очах. Від статуй у храмах до тривкого місця у переказах та легендах - такий герой шанується людьми саме за свій відхід в інший світ. (Популярна література Нового часу донесла цей культ у вигляді загибелі-тріумфу головного, "романтичного" героя)

Хосе (язичницькою міфомовою) не виграє і не програє двобою з циганською феєю. Він убиває її (переможець), але прирікає на страту й себе (переможений). Він не лишається ні в "лісі", ні "вдома". Такий фінал по-язичницькому. По-християнському ж Хосе повертається до милості-жалості. "Бідна дівчинка", остання його репліка, - це і точна розгадка душі Кармен, і духовна перемога героя: не над нею, г над собою. Але це вже другий сюжет Хосе.

Сценарій знайомства Кармен з Оповідачем, - як на перший погляд, - цілком вкладається у "циганські справи". Всі циганологи відзначають: жебрання і ворожіння (два традиційні циганські жіночі ремесла) розвинули у циганок блискавичну спостережливість, гостру інтуїцію, точне знання різних соціальних, національних, регіональних і т. д. психологій. І на додачу - те вміння зацікавлювати, втягувати у свою сферу, яке в театрі позначається терміном "презанс" (франц. "присутність": значущість присутності, навіть мовчання актора на сцені).

1 2 3 4 5 6 7 8 9