Новелістика Проспера Меріме

"Кармен" була видатним досягненням Меріме-новеліста, та за ним настав творчий спад, ознакою цього спаду, що став для всіх очевидним після революції 1848 року, виявились одразу ж після публікації "Кармен". На початку 1846 року була надрукована, без імені автора, новела Меріме "Абат Обен", а написана тоді ж новела "Провулок пані Лукреції" за життя автора не друкувалась взагалі. Очевидно, ці два твори не принесли Меріме внутрішнього задоволення: він вчасно відчув ознаки майбутньої творчої кризи.

 

  1. До останніх творів П. Меріме відноситься найменша група новел 60-х років: "Джуман", "Блакитна кімната", і "Локіс", які суттєво відрізняються від новел 30-40-х років. Критики відмічають зниження реалістичної майстерності П. Меріме.

Серед небагатьох творів, написаних П. Меріме в цей період, виділяється новела "Блакитна кімната" (1866), що веде початок від традицій школи Едгара По, проте відроджуються вони, сказати б, на переддекадентській основі. Новела не має динамічного сюжету, герої твору не є сильними особистостями. Це двоє коханців, які для своєї любовної зустрічі їдуть в сусіднє місто, поселяються в готелі. Дія розвивається в кімнаті, де крісла колись були оббиті блакитним оксамитом - звідси і назва твору.

В новелі відчутно не лише відхід письменника від соціально вагомих проблем і від критичних тенденцій його попередньої новелістики, але й відверте звернення до суто розважальної фантастики.

Написана невдовзі після "Блакитної кімнати" новела "Джуман" подає в серйозному тоні те, над чим сам автор іронізував в 30-х роках, - так званий місцевий колорит (дія новели відбувається в Алжирі). Тут він навмисно згущений, розцвічений. Улюблений романтичний засіб сну використовується як самоціль. Образи схематичні, сюжет невмотивований, переживання непереконливі, фантастичне межує з ірраціональним.

Найцікавішою новелою заключного періоду творчості П. Меріме є, звичайно, "Локіс" (1869) - єдина з трьох останніх новел, надрукована, і то випадково, за життя автора ("Голуба кімната" і "Джуман" видані лише посмертно). Дія "Локіса" відбувається в Литві. Оповідач, професор Віттембах, - очевидець подій. Його змальовано іронічно; в образі Віттембаха, як і в новелі загалом, відчутний елемент пародійності. Це той же тип мандрівника-вченого, знайомого з новел "Венера Ілльська" і "Кармен", але в "Локісі" він викликає до себе скоріше поблажливе співчуття, ніж повагу. Місцевий колорит новели - досить, щоправда, барвистий - має незаперечно літературне походження: тут цілком очевидний вплив "Пана Тадеуша" Міцкевича. Сама ж фабула "Локіса" - людина-перевертень граф Шемет, обернувшись у шлюбну ніч на ведмедя, перегризає горло своїй дружині - сповнена жахів, містики, надприродних вчинків. Незважаючи на психологічну переконливість окремих образів і ситуацій, новела "Локіс" в цілому поетизує непізнаване. Фантастика "Локіса" - це не фольклорна фантастика (як, скажімо, в новелі "Федеріго"), це скоріше декадентська ідея одвічної зіпсованості людської природи, спадкового виродження людини (автор каже, що психічний розлад граф Шемет успадкував від душевнохворої матері). В цьому зв'язку цікава повідана самим автором історія створення новели

Ось що розповів він у листі до Женні Дакен від 2 вересня 1868 року: "Коли я був у замку, там читали похітливі сучасні романи, автори котрих мені зовсім не відомі. Остання новела написана як наслідування цим панам. Дія відбувається в Литві, країні добре відомій. . . Під час полювання знатну даму викрадає ведмідь. . . вона божеволіє; це не завадило їй народити міцне маля, що виростає і стає чарівним; з ним трапляються лише непояснені дивацтва. . . Його одружують, і в першу ж шлюбну ніч він з'їдає дружину. . . Ви здогадуєтесь, у чім справа. Цей пан - незаконний син погано вихованого ведмедя" (23: 102). Меріме, як бачимо, залишається тут вірним собі - про жахливу, якщо б у неї можна було повірити, подію повідомлено з лукавим гумором, - але цей гумор не приховує головного: побоювання так і не пізнаних до кінця глибин людської душі.

Новела "Локіс" свідчить про інтерес П. Меріме до литовского фольклору. Але в цій новелі він не торкається проблем соціальних, елементи фантастики і екзотики втрачають своє характерне для попередніх творів П. Меріме службове призначення засобу для глибокого і точного розкриття характерів в їх національній і історичної конкретності. Поведінка, образ думок і відчуттів героїв новели жодною мірою не визначаються національною своєрідністю литовських вдач і звичаїв. Знижує цінність новели і проводиться в ній думка про незмінність й порочність людської природи, що додає їй антигуманістичний характер і зближуюча її з творами декадентської літератури.

І "Локіс", і "Джуман", і "Голуба кімната" - засвідчення явного творчого спаду Меріме-письменника, знайомого з реалістичних творів попередніх десятиліть. Він, очевидно, і сам це відчував, тому й не публікував цих новел. Внутрішній конфлікт П. Меріме - конфлікт із самим собою - так і не розв'язався.

1 2 3 4 5 6 7 8 9