Образ хліба у весняній обрядовості українців

Календарна обрядовість становить істотну частину традиційно-побутової культу­ри, оскільки виражає розпорядок життя людини впродовж року. Річне обрядове коло, узгоджуючись, з одного боку, зі станами природи, з іншого - з відповідними їм видами сільськогосподарської діяльності, умовно поділяється на чотири основних періоди: зимовий, весняний, літній та осінній.

Обрядову структуру весняного періоду народного календаря кінця XIX - початку XXI ст. складає цикл головних точок: Масниця, Великий піст, Сорок мучеників, Бла­говіщення, Великдень, Юрія, Миколи весняного, Вознесіння, - у яких, як і загалом у календарній обрядовості українців, давня язичницька основа поєдналася з церковними святами, що вшановують події історії християнського віровчення та його святих. Кожне з цих свят має своє характерне ритуальне наповнення та свої семантичні домінан­ти. Весняний період народного календаря включає обрядові дійства - “заорювання”, “засівки”, які відображають прямо не пов’язані з християнськими святами відправні пункти хліборобської праці.

Важливу роль у весняній календарній обрядовості українців, народу з глибоким аграрним досвідом, відігравав хліб.

Перші обряди із застосуванням хліба, у яких виявляється символічний вплив на прихід весни, пробудження природи та початок польових робіт, здійснювались у зимові м’ясниці - період від Водохреща до Великого посту. Щоб наблизити весну, на Поділлі пекли великий хліб і обносили його “за сонцем” навколо хати.

Багато хлібних виробів споживали українці у два останні тижні перед Великим постом, якими завершувались зимові м’ясниці, - “М’ясопусний” та “Сиропусний”. Вечорниці, на які збиралася молодь на “М’ясопусному” тижні, отримали назву “коржі”, “пекти коржі” (у Лубенському повіті Полтавської губернії).

На Масляну (“Масниця”, “Сиропусний тиждень”, “Пушення”, “Загальниця”, “Ніжкові заговини”, “Колодій” тощо), яку святкували впродовж останнього тижня перед Великим постом, обов’язковою стравою українців були вареники: “Подають ва­реники із сметаною; на масляницю це головна страва”, головна маслянична страва - вареники. . . ”, “На масляницю найуживаніша їжа - вареники з сиром”.

Окрім вареників, українці на Масляну споживали млинці з гречаного (“гречаники”) та пшеничного борошна і пироги з сиром. Вареники з сиром та млинці як обрядова їжа на Сирному тижні (“Сырній недзеле”) відомі у білорусів.

Млинці були обрядовою стравою й на інші весняні свята українців. У день св. Власія (24 лютого) на Рівненському Поліссі (у Костопільському р-ні, раніше - у Сарненському та Дубровицькому р-нах) споживали лише млинці - “врано і ввечері блєни печут, круглі з діркою”. Зазначимо, що образ св

Власія, асимілювавшись, увібрав риси та функції язичницького теріоморфного божества Велеса, відтак його вважали покровителем худоби, а його день на зазначених теренах усвідомлювався як “товараче свято”. Млин­цями тут також годували худобу, бо “блєни малі дати сілу худібці і людям”. Водночас є свідчення з інших місцевостей України, зокрема, з Волині, про те, що на день св. Харлампія (23 лютого), якого також уважали покровителем худоби, варили вареники, “щоб телята були тлусті”. У селах Рівненського та Житомирського Полісся, а також на Поліссі Білорусі у день Волосія (Власія, Волосся, Уласа), який відзначали у четвер на Масляному тижні, “щедро поливали маслом вареники і млинці, варили вареники зі сиром, “щоб телята добре ссали молоко”.

Факти переконують у тому, що млинці як обрядова страва, й, зокрема, на Масляну, відомі українцям. Окрім того, млинці, як і вареники, належать до традиційних страв української кухні. Одначе в обрядовому споживанні цих страв на різних територіях існувала перевага одних над іншими. Згідно з усталеними нормами обряду могли різнитися хід їхнього приготування, форма, смакові якості, особливості використання.

Споживання млинців у період весняних, аналогічних українській Масляній, свят перед Великим постом зафіксоване в інших європейських народів. Найбільш уживаними були плоскі млинці з пшеничного, ячмінного (у фінів, естонців) борошна. Про особливе значення хлібної їжі, зокрема, млинців, у проведенні цих свят свідчать назви окремих днів останнього тижня перед Великим постом - “День млинців” (вівторок у французів, англійців), “Неділя оладок” (у французів), “Субота печив” (у германошвейцарців з місцевості Юра). У сільських місцевостях Шотландії випікання млинців сприймалося як дійство, у якому брали участь усі члени родини: один змащував олією сковороду, інший лив у неї тісто, третій перевертав млинець і т. д.

Обов’язковість хлібних страв була характерною рисою весняних свят, які передува­ли Великому посту, в європейських і, зокрема, слов’янських народів. Болгари на “Сирні заговини” (“Сирни заговелки”) випікали “баницю” (прісний слойоний пиріг). Поши­реним печивом у ці дні були пампушки, пироги, булочки, калачі, кренделі, різноманітні коржики з медом чи цукром тощо.

Наприкінці XIX - початку XX ст. хлібні вироби, які готували у період свят пе­ред Великим постом, були об’єктами магічних дій. У контексті семантичної опозиції перший-останній (перший - “початковий”, “новий”, “кращий”, “головний”, “важли­вий”, “щасливий”, а останній - “кінцевий”, “завершальний”, “гірший”, “нещасливий”) символічне значення мав перший млинець: його клали на божницю чи слухове віконце для душ покійних батьків, іноді з’їдали за упокій померлих (росіяни), давали курам, щоб вони неслися цілий рік (французи), три перших млинці клали під час жнив у пер­ший сніп, щоб запобігти поїданню зерна мишами (німці). Останній млинець - “сонний млинець” призначався для гадання: поклавши шматок такого млинця під подушку, можна побачити віщий сон (шотландці, валлійці) тощо.

1 2 3

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні