Односкладні речення в сучасній українській мові. Використання односкладний речень у прозових текстах

Дослідження Р. О. Христіанової «Просте речення в шкільному курсі української мови» [62] також класифікується як підручник для вчителів. Тут даються теоретичні відомості про синтаксис простого речення, розглядаються типи простих речень і важкі випадки визначення членів речення. Подаються відомості про односкладні речення та дається їх класифікація.

Минулого року у серії «Альма матер» вийшло дослідження для студентів вищих навчальних закладів К. Ф. Шульжука «Синтаксис української мови» [68]. У підручнику розкрито сутність, предмет, категорії українського синтаксису, його зв'язок із морфологією. З урахуванням сучасного стану мовознавчої науки системно проаналізовано семантико-синтаксичну структуру простого речення, класифікацію односкладних речень, а також інші важливі питання українського синтаксису.

Як бачимо з попереднього аналізу досліджень про односкладне речення, ця тема щоразу привертає увагу дослідників. У зв’язку з важливістю цієї проблеми у сучасному мовознавстві тема «Односкладні речення в сучасній українській мові та використання односкладних речень у прозових текстах» стала темою даної дипломної роботи.

Об’єкт дослідження – художнє мовлення.

Предмет дослідження – просте речення.

Мета дослідження – дослідити проблему односкладного речення у сучасному мовознавстві та на прикладі прозових текстів визначити особливості їх стилістичного використання.

Завдання дослідження – дати характеристику односкладних речень, їх класифікацію та особливості використання односкладних речень у прозових художніх та наукових текстах.

Методи дослідження – описовий та зіставний.

Наукова новизна дослідження полягає у визначенні використання односкладних речень на матеріалі художнього мовлення та наукових тестах.

Практична цінність роботи полягає у застосуванні основних положень дослідження при викладанні даної теми в школі. Деякі з них можуть бути корисними молодим вчителям

Структура роботи – «Вступ», два розділи – «Односкладні речення у сучасній українській мові, їх класифікація» та «Особливості використання односкладних речень у наукових текстах», «Практична частина» та «Висновки». У дослідженні є список літератури, у якому подається література, яка використовувалась при написанні та додатки, які містять розробки уроків з даної теми вчителями-практиками.

Структура дослідження. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел (68 джерел) та 2-ох додатків. Основний текст викладено на 72 сторінках. Повний обсяг роботи - 88 сторінок. ; додатки займають 11 с.


Розділ І. Односкладні речення в сучасній українській мові, їх класифікація

1. 1. Дієслівні односкладні речення

Односкладні речення являють собою структурно-семантичний тип простого речення, організуючим центром якого є один головний член речення. За формою головний член односкладного речення може збігатися або з підметом, або з присудком двоскладного речення. Але так його назвати можна лише умовно, тому що він поєднує в собі значення логічного суб’єкта і предикатива, тобто те значення, яке у двоскладному реченні передається двома головними членами – підметом і присудком, а в односкладному реченні зосереджується в одному головному члені.

Головний член односкладного речення одночасно називає предмет або явище і разом з тим стверджує його наявність, характеризує дію в її зв’язку з предметом, указує на відношення до дійсності, тобто виражає предикативність речення. Відсутність другого головного члена у таких реченнях не викликає неповноти.

Односкладним реченням, як і двоскладним, однаково притаманні основні, неодмінні і спільні ознаки загальної категорії речення: синтаксична і логічна членованість, предикативність, здатність виражати відносно закінчену думку та ін. Поза віссю «двоскладність – односкладність» не існує ніякого синтаксичного утворення, яке б сприймалося на рівні речення.

Отже, немає якогось іншого типу речення («трискладного», «чотирискладного» і т. д. ). Причина цього криється в самому характері думки, яка становить основний зміст речення

Ця думка є двочленним судженням, проте неоднаковим: або логічним судженням (у випадку наявності двоскладної структури речення) або логіко-психологічним судженням (при наявній одно складності речення). Лише питальні (крім питальних риторичних) і спонукальні двоскладні і односкладні речення виражають не судження одного чи другого типу, а інші форми думки – запитання і спонукання (наказ, прохання, заклик і т. п. ).

Таким чином, логіко-психологічне судження є основним змістом односкладного речення, тоді як логічне судження править за основний зміст двоскладного речення. У логічному судженні обидва його члени – поняття – суб’єкт і предикат – словесно виражені (вербалізовані) і фіксуються свідомістю цілком означено, точно й окреслено.

У судженні (логіко-психологічному), що містить односкладне речення, немає вербалізованого суб’єкта судження (предмета, думки), і це становить своєрідну диференціальну ознаку самого речення. Будучи невербалізованим поняттям, суб’єкт судження в односкладному реченні виступає у вигляді чуттєвого образу, що формується під впливом конкретних вражень від таких же конкретних фактів у навколишній дійсності.

Наприклад, стоячи на березі моря під час заходу сонця і спостерігаючи за тим, як змінюються кольори неба і морської води, дослухаючись до того, як плещуться хвилі, дихаючи на повні груди свіжим повітрям, людина, як зауважує вітчизняний дослідник В. В. Бабайцева [2; 121], може висловити свій чуттєвий стан і однослівним односкладним реченням: «Прекрасно!» І кількаслівним двоскладним: «Прекрасний захід сонця на морі!».

У першому випадку «предмет судження відображений у свідомості у вигляді сприймань і відчуттів (перший компонент думки) і у вигляді вербалізованого предиката (Прекрасно!). Судження залишається двочленним, хоча предмет думки представлений у свідомості тільки одним вербалізованим поняттям – предикативом, який синтаксично реалізувався в єдиному у реченні головному члені. У другому випадку (в двоскладному реченні) обидва компоненти предмета судження вербалізовані: суб’єкт судження – у підметовій групі «захід сонця на морі» і предикат судження – у присудкові «прекрасний».

Односкладні речення класифікуються за морфологічними ознаками головного члена і їх семантикою За морфологічними ознаками головного члена односкладні речення поділяються на іменні й дієслівні.

В іменних реченнях головний член виражений іменником, формально він співвідноситься з підметом двоскладного речення Наприклад: Замуровані снігом шибки, виття в’юги сибірської… Густе оранжерейне тепло палати. (О. Гончар) [62; 86]. За значенням іменні односкладні речення поділяються на два підтипи – номінативні (називні) і вокативні.

Головний член дієслівних речень – дієслово. Він формально співвідноситься з присудком двоскладного речення. Наприклад: Їй просто щастить. У двері постукали (За творами. О. Гончара).

Дієслівні речення поділяються на декілька підтипів: означено-особові, неозначено-особові, узагальнено-особові, безособові, та інфінітивні [68].

Односкладні означено-особові речення – речення, головний член яких виражений дієсловом дійсного способу першої або другої особи однини чи множини теперішнього часу, а також наказового способу і вказує особовим закінченням на означену особу.

Односкладні означено-особові речення викликають найбільше дискусій у сучасному мовознавстві. Одні лінгвісти беззастережно відносять їх до двоскладних, інші – до односкладних.

Такі речення без займенникового підмета я, ти, ми, ви О. Пєшковський, Л. Булаховський вважали неповними. І. Вихованець відносить їх до двоскладних і класифікує як «речення з лексично вираженим дієслівним простим присудком у формі першої і другої особи теперішнього та майбутнього часу, а також наказового способу і лексично не вираженим (нульовим) підметом у формі першої та другої особи займенникових іменників (так звані означено-особові речення)».

Такий підхід зумовлений класифікацією лінгвістами елементів я, ти, він (вона, воно); ми, ви, вони як аналітичних морфем префіксів, що виражають особу дієслова. Отже, на формально-граматичному рівні ці речення односкладні, оскільки в них предикативність виражається одним компонентом – головним членом речення. У цих реченнях на першому плані перебуває не особа, а дія чи стан, наприклад: Зачекайте тут кілька хвилин (І. Драч); Втрачаю останні сили (І. Цюпа); Отримаю зараз копійку, дістану із схованки ще дві і вже сьогодні матиму оселедця (Петро Панч); Увіходимо (С. Васильченко).

<< 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 >>

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні