Односкладні речення в сучасній українській мові. Використання односкладний речень у прозових текстах

Означено-особові речення цілком самостійні, як і двоскладні з підметом-займенником. Їхня самостійність зумовлена передусім тим, що дієслівне закінчення чітко вказує на особу, якої стосується дія чи стан.

Тому односкладні означено-особові речення є повними. До того ж вони нерідко вживаються одночасно з двоскладними реченнями, у яких є потреба наголосити на особі мовця чи співрозмовника. У такому разі підмет-займенник є функціонально вагомим компонентом, наприклад: В далекій дорозі найду або долю, або за Дніпром ляжу головою… А ти не заплачеш . А ти не побачиш, як ворон клює ті карії очі (Т. Шевченко).

Головний член односкладних означено-особових речень виражається:

  • дієсловом першої особи однини та множини дійсного способу, наприклад: Почувши від батька, що вчитимуся там, я з підстрибом вискочив на вулицю (Петро Панч); Нічого не хочу знати про твої особисті справи (І. Драч). Привезем гарбу соломи та замісим з нею глини (М. Вінграновський).
  • дієсловом другої особи однини та множини дійсного способу. Такі речення функціонують переважно в діалогічному мовленні, наприклад: Хочете заробити карбованця? (Б. Грінченко); Може, на зорі літатимеш сині? (М. Пригара); По обіді йдете на озеро. Потім до лісочка. А доки повернетесь назад, дивись і до вечері збиратися час (І. Сочивець).
  • дієсловом наказового способу, наприклад: Гори, а я піду собі трохи полежу (І. Цюпа).

Дієслово у формі третьої особи не може бути головним членом односкладного означено-особового речення, оскільки ця форма не вказує на конкретну особу, як і форма минулого часу дієслова, наприклад: Їду автобусом. Їдеш автобусом – Їде автобусом. ; Останнім часом він ніколи не зривав машину, як то роблять деякі автомобілісти-приватники, хизуючись потужністю двигуна. Навіть коли поспішав, все одно педаль зчеплення відпускав м’яко, швидкість не перевищував ніколи (Ю. Цюпа).

Використання односкладних означено-особових речень у мовленні засвідчує динамічність висловлення, а також сприяє уникненню повторення тих самих членів речення, виражених займенником.

Особливість неозначено-особових речень полягає в тому, що основна увага зосереджена на факті, події. Діюча особа є або неназваною, оскільки з погляду мовця це несуттєво, або неозначеною. У будь-якому разі в реченні відсутній граматичний підмет. Однак неозначеність особи не засвідчує її активності. Річ у тум, що виконувач дії перебуває на задньому плані; важливою є виконувана ним дія. Саме неозначеність суб’єкта дії і є особливістю цього типу речень, наприклад: Везли людей на заслання (А. Тесленко); Та половина, де клас, темна, а друга, де їх квартира, дивиться великими освіченими вікнами. Їх дожидають (Б. Грінченко); Замість затемнювача - пропияки прислали на ферму молодшого, завзятого, з іншої далекої бригади. Поставили завідувати фермою (О. Гончар). Цінять його на службі, це правда (О. Гончар).

Односкладні неозначено-особові речення – речення, головний член яких виражений дієсловом третьої особи множини теперішнього чи майбутнього часу або ж формою множини минулого часу і називає дію, здійснювану неозначеними особами.

У неозначено-особових реченнях ступені неозначеності суб’єкта дії різні. У найтиповіших випадках дія, позначувана дієсловами третьої особи чи формами минулого часу, стосується невизначеної кількості осіб, що для мовця не має принципового значення, наприклад: Засвітили в вагоні (А. Тесленко); Цілі династії тут поховано металургів, тих, що списи постачали на Січ та гаківниці. Ще й зараз дещо знаходять. Якось викопали на городі в Кінесбаса човник крем’яний, міркували гуртом, що воно таке, для чого (О

Гончар); А з яким звичаєм народним проводжають тут хлопців до військкомату! (О. Гончар).

Особа, що виконує дію, може бути відома мовцеві, але з певних причин не називається, наприклад: Потім задавали завдання на дроби (Петро Панч). Півроку пролежав я в госпіталі, потім списали мене по чистій (І. Цюпа).

Діючою особою може бути сам мовець, але він з певних причин не акцентує на цьому, а використовує форму неозначено-особового речення, наприклад: Тут тебе завжди чекають; Вас просять заспокоїтися. Такі речення вживаються замість двоскладних речень: Я тебе завжди чекаю; Я прошу Вас заспокоїтися. Вони можуть функціонувати і як синоніми односкладних означено-особових речень: Чекаю тебе завжди; Прошу Вас заспокоїтися.

Отже, основне значення дієслівної форми в неозначено-особових реченнях – неозначеність, а не множинність виконувачів дії, хоча найчастіше неозначеність і збігається з множинністю. Деколи головний член неозначено-особового речення може виражатися дієсловом третьої особи однини теперішнього чи майбутнього часу або ж формою однини минулого часу, наприклад: Постукало у вікно (С. Васильченко); Застукало дужче у вікно (С. Васильченко).

Широке вживання неозначено-особових речень у розмовному стилі спричинило появу типізованих зворотів типу: Тобі кажуть; Кому кажуть?

Формально неозначено-особові речення можуть збігатися з неповними двоскладними реченнями, в яких пропущений підмет. Останні неважко розрізнити в контексті. Підмет звичайно встановлюється з попереднього речення, наприклад: Молодь на Зачіплянці здебільшого вишнева – живуть тут хлопці-смаглюки й дівчата-смаглявки. Десь працюють, десь вчаться, зникають на цілий день і лише надвечір повертаються на свою Веселу (О. Гончар).

На відміну від неповних двоскладних, в односкладних неозначено-особових реченнях виконувач дії не зумовлюється контекстом, наприклад: Верба усохне, і спилять грушу. Зелене море зроблять із Дніпра (Л. Костенко).

Отже, в неозначено-особових реченнях основна увага зосереджена на дії, а дійова особа є неозначеною, хоча деколи форма неозначено-особових речень використовується стосовно конкретних осіб.

Серед інших типів односкладних речень узагальнено-особові вирізняються тим, що вирішальною ознакою у їх встановленні є семантика конструкції.

Односкладні узагальнено-особові речення – речення, головний член яких виражений дієсловом другої особи теперішнього чи майбутнього часу (рідше - іншими особовими формами) і вказує на узагальнену особу. Ступінь узагальнення особи буває різним. Найвищий він в афористичних висловах (прислів’ях, приказках, загадках), частина яких являє собою односкладні узагальнено-особові речення, наприклад: Слухай кожного, але не з кожним говори (Народна творчість). Стоїш високо – не будь гордим, стоїш низько – не гнися (Народна творчість); Вуглем полотна не білять (Народна творчість); Учи народ, учися і в народу (Народна творчість).

Дії і стани, про які йдеться в узагальнено-особових реченнях, є часто повторюваними, властиві усім або багатьом особам. Вони типові, безпосередньо не стосуються співрозмовника, мають узагальнене значення.

Форма головного члена узагальнено-особового речення може збігатися з формою головного члена означено-особового речення (1-ша, 2-га особи) та неозначено-особового речення (3-тя особа). Тому на передній план при розрізненні цих структур виступає семантичний чинник: якщо дія в означено-особовому реченні стосується конкретної особи осіб), у неозначено-особовому – кількох чи багатьох (а інколи і однієї) осіб, то в узагальнено-особовому реченні дія може стосуватися будь-кого.

Узагальнено-особові речення можуть виражати такі значення:

  • умовно-наслідкове, наприклад: Здобудемо освіту – побачимо більше світу (Народна творчість);
  • поради чи перестороги, застереження, наприклад: Не хвались, як їдеш у поле, а хвались, як їдеш з поля (Народна творчість). Не хвали мене в вічі, не гудь поза очі (Народна творчість).
  • можливості чи неможливості дії, наприклад: старого горобця на полові не обдуриш (Народна творчість); Брехнею далеко не заїдеш (Народна творчість).

Нижчим ступенем узагальнення характеризуються структури, означають дію або стан самого оповідача і виражають в узагальненій формі його думки, переживання, настрої. Мовець вживає форму другої особи замість першої, щоб наголосити на типовості даної дії, яка стосується багатьох осіб, в тому числі і мовця, наприклад: Хапаєшся було там і тут. В канцелярії і до півночі сидиш іноді (А. Тесленко). Біля собору звернеш через майдан на свою заповітну Веселу, і вже ти досяг мети (О. Гончар). У голосі його тиха зажура і стриманість, і ще щось таке, що відразу й не збагнеш (І. Цюпа).

В узагальнено-особових реченнях головний член може бути виражений:

  • дієсловом у формі 2-ої особи однини теперішнього чи майбутнього часу, наприклад: Дивишся і не надивишся, дихаєш і не надихаєшся ти чистим, гарячим і пахучим повітрям (Леся Українка); Але як швидко побіля вогню не бігай – все рівно обпечешся (Григорій Тютюнник). Що збереш за ці дні – взимку місяцями годуватимешся (В. Козаченко);
  • дієсловом 2-ої особи множини, наприклад: Чистим зерном сійте поле, вродить хліб як море (Народна творчість);
  • дієсловом у формі 2-ої особи однини і множини наказового способу, наприклад: Посій в пору – Будеш мати зерна гору (Народна творчість);
  • дієсловом у формі 1-ої особи множини теперішнього або майбутнього часу, наприклад: Що маємо – не дбаємо, а втративши – плачемо (Народна творчість);
  • дієсловом у формі 3-ї особи множини, наприклад: Дарованому коневі в зуби не дивляться (Народна творчість);
  • дієсловом чоловічого роду минулого часу, наприклад: Цілив у ворону, а попав у корову (Народна творчість).
<< 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 >>

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні