Односкладні речення в сучасній українській мові. Використання односкладний речень у прозових текстах

Переважно узагальнено-особові речення розглядають як односкладні структури. Проте узагальнено-особового значення можуть набувати і двоскладні речення з підметами-займенниками ти, ми, ви з узагальнено-особовим значенням, наприклад: Ви бредете знову до очерету. Ось і вода… Чавкають чоботи, які ви з трудом витягаєте з баговиння (Остап Вишня). У цих двоскладних реченнях дія стосується не конкретних осіб, названих займенниками ви, ти, а має узагальнений характер.

Л. Булаховський, характеризуючи цей тип речень, зазначає: «В усіх цих випадках конструкція речення дуже легко дозволяє підстановку підмета-займенника. Зрідка ця можливість навіть реалізується, якщо впровадження займенника не загрожує асоціюванням його з певною дійовою особою» [10; 76].

Отже, головний член узагальнено-особових речень виражається тими самими морфологічними формами, що і в означено-особових та неозначено-особових реченнях. Тому основним засобом розпізнання цих конструкцій є семантика.

У системі односкладних речень безособові структури є центральним типом (це засвідчується в багатьох спеціальних дослідженнях, підручниках, посібниках), широко застосовуваними у мові й різноманітним за своєю будовою.

Односкладні безособові речення – речення, головний член яких називає дію чи стан, незалежно від активного діяча.

Семантичною основою безособових речень є відсутність діяча (носія ознаки), бо вказівка на нього виражається непрямим відмінком, наприклад: Я граю легко – Мені грається легко.

У безособовому реченні «Мені грається легко» є вказівка на діючу особу (мені), однак неможливість уживання форми називного відмінка зумовлює дію як таку, що відбувається незалежно від діяча. Через відсутність суб’єкта дії чи стану як активної сили безособові речення не можуть бути спонукальними.

З урахуванням морфологічної природи головного члена безособового речення та його загальної семантики виділяють декілька різновидів безособових речень

  1. Власне безособові речення. Головний член виражений безособовим дієсловом. Таких дієслів порівняно небагато; одні з них уживаються без афікса –ся, інші – з афіксом –ся (смеркати, сутеніти, світати, вечоріти, розвиднятися, таланити, щастити, хотітися, кортіти, лихоманити, морозити тощо). Речення цього типу поділяють на кілька підгруп:

а) речення, в яких міститься повідомлення чи запитання про стихійні явища, стани і процеси в навколишньому середовищі, наприклад: Потемніло враз ( Б. Грінченко); Справді світало С. Васильченко). Незабаром має світати (М. Трублаїні).

б) речення, в яких виражаються переживання, настрої, фізичні відчуття людини, незалежні від її волі. Ці речення вказують на особу, виражену формою непрямого відмінка, наприклад: В голові у Соломії розвиднілось (М. Коцюбинський).

в) речення, в яких виражаються модальні значення бажання (небажання), що концентруються в семантиці головного члена, переважно складеного, який поєднує безособові дієслово хочеться (не хочеться), кортить, манить, вабить та ін. як допоміжне з інфінітивом зі значенням конкретної дії; подеколи інфінітив може опускатися, наприклад: Не хочеться туди (С. Васильченко). А от писар. Кортить йому з панночкою роман вчинити ( М. Грушевський).

До цієї підгрупи відносять і речення, в яких у складеному головному члені інфінітив поєднується з дієсловами зі значенням необхідності, можливості та ін. , наприклад: Перший наш хліборобський день нам довелося робити на полі в сільського старости (Ю. Смолич); Недовго їм довелось шукати води (М. Коцюбинський).

г) речення, що вказують на успіх (неуспіх), певний внутрішній стан особи. Головний член таких речень виражений дієсловами типу таланити, щастити, фортунити. У цих конструкціях переважно наявний давальний відмінок суб’єкта, який зрідка може опускатися, наприклад: Остапові пощастило, однак, зачепитись якось за прибережну воду (М. Коцюбинський).

д) речення, що вказують на наявність/відсутність деяких кількісних змін, явищ чи станів у навколишньому середовищі. У їх складі постійно функціонує додаток у формі родового відмінка, наприклад: Бракує мені трохи на сорочку (Ю. Смолич)

  1. Безособові речення, головний член яких виражений особовим дієсловом, ужитим у безособовому значенні. Вони найпоширеніші в сучасній українській мові. Їх поділяють на дві підгрупи з урахуванням морфологічного вираження головного члена:

а) безособові речення з головним дієслівним членом без афікса –ся. Вони означають:

  • природні явища, фізичні процеси, що мають певні просторові межі, наприклад: Похмурніло навколо в ці дні (М. Стельмах); Затихло в хаті (С. Васильченко).
  • природні процеси, реалізовані з допомогою якогось предмета, що виконує дію, або ж явища природи, що є джерелом дії (стану). Тому в таких реченнях переважно наявний непрямий додаток в орудному відмінку, а вони синонімічні з двоскладними реченнями, наприклад: Дужче обвіває густим, теплим духом чебрику, що росте понад межею (В. Винниченко); Прохолода повіяла з лісу (М. Стельмах); і враз Зілова рясно зросило гарячим потом (Ю. Смолич).
  • фізичні та психічні стани людини, її настрої, переживання, сприймання, відчуття, наприклад: Шумить у голові йому, дзеленчить (А. Тесленко);Хоч всередині Аркадія трясло, але зовні він зберіг цілковитий спокій (І. Вільде).

До речень цієї підгрупи належать і такі, головний член яких виражений особовими дієсловами минулого і майбутнього часу не було, не буде, вжитими у безособовому значенні, наприклад: Не було нікого (М. Коцюбинський); А Соломії не було (М. Коцюбинський); У цей день у школі не буде навчання (П. Панч).

б) безособові речення з головним дієслівним членом з афіксом –ся. Більшість безособових речень позначають різні процеси сприймання, мислення, мовлення тощо. Порівняно незначна частина їх означає фізичні явища, джерелом яких є суб’єкт, неозначений у комунікативному плані, наприклад: Дихалось важко (М. Коцюбинський); Добиралось геть-геть за північ (Панас Мирний).

Безособові речення з головним членом, вираженим особовим дієсловом у безособовому значенні, функціонують як головні частини складнопідрядних речень з підрядними з’ясувальними, що виконують роль підметів. Найчастіше головним членом таких безособових конструкцій є дієслова сприймання (бачиться, здається, ввижається, сниться тощо), на означення процесів мислення і мовлення, що не заплановані, наприклад: Їм здалося, ніби за стіною хтось розмовляє (М. Трублаїні); Згадалось Тоні, як позаторік на свято урожаю поїхали колективно з Центральної до моря купатись (О. Гончар).

У реченнях цього різновиду часто спостерігається відношення до суб’єкта, вираженого словами щось, усе, наприклад: На Боєвій горі щось світило і виріскувало сухим житом, а троянівці подейкували, що «ото вже підлазить германець, щоб запалити село» (Григорій Тютюнник).

Зі вставкою щось синтаксична безособовість ліквідується, і речення перетворюється на двоскладне незважаючи на те, що підмет щось не вносить конкретного значення.

  1. Безособові речення, у яких головний член виражений незмінною предикативною формою на -но, -то, наприклад: З чотирьох її класів було винесено парти і просто на підлозі накидано горами сіна (Смолич); Даровано людині, щоб дивилась, а мабуть, не надивишся і до останнього подиху (О. Гончар).

У реченнях цього типу головний член означає стан як результат дії в минулому, а іноді результат дії, не зумовленої волею людини, наприклад: Дивлюся – ранком вже заволочено серпанком сіреньке небо (Леся Українка); Занедбано цвинтар, лише великодніми святами сходяться сюди якісь бабусі на поминки… (О. Гончар).

Часто в таких конструкціях при головному члені наявний додаток у формі орудного відмінка, наприклад: Зал залито яскравим сліпучим світлом (Ю. Яновський).

Ці речення співвідносні з двоскладними конструкціями, в яких складений іменний присудок виражений пасивним дієприкметником, наприклад: Ой у полі жито копитами збито (Народна творчість).

  1. Безособові конструкції, головний член яких виражений прислівником. Серед них виділяють кілька підгруп, однією з найпоширеніших є така, головний член якої виражається предикативним прислівником типу болісно, боляче, безлюдно, весело, гарно, відрадно, добре, прикро, радісно, сумно, тепло, страшно, холодно та ін.

Вони часто поєднуються з дієсловами - зв’язками було, буде, стало, стає, стане та ін. , а також з інфінітивом як залежним компонентом, наприклад: Ставало вогко й холодно (М. Коцюбинський);Від їхніх пісень робилося так тоскно, що аж за серце брало (Петро Панч); Як йому приємно стояти серед такого зеленого побратимства, розкинувши широко вузлуваті руки свої, підставивши небу кучеряву голову (І. Цюпа).

<< 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 >>

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні