Односкладні речення в сучасній українській мові. Використання односкладний речень у прозових текстах

Номінативні односкладні речення у художньому творі відіграють також важливу композиційну роль. Вони вводять у розповідь нових людей, нові події та ін. Особливість їх у тому, що вони начебто відтворюють самий процес сприймання у всій безпосередності супровідних емоцій. Це може бути холодна байдужість:

«Антін (підстаркуватий чоловічок у старому сюртуці). Здрастуйте!

Залужний. А, Антін. Де ти був?» (А. Тесленко).

Радість, захоплення:

«На дверях хати стояла вже Люда й підскакувала на своїх довгих ногах і простягала худі рученята до пана Вана.

- Пан Ван… пан Ван… - радісно пищала вона і живилася на нього захопленими, як у мами, очима» (М. Коцюбинський).

Глибокі роздуми:

«Кнур. (Ходячи по хаті). Василь… Невже правда?. . Василь… Я ж його малим до себе взяв, ростив, годував, на добру путь наставляв…» (Панас Мирний).

Процес пізнання, зорове сприймання:

«Якось зирк за горб – ідуть двоє назустріч мені.

Перше: панночка - плаття чорне, платок голубий, личенько біле…

Друге: картуз – околиця плисова, вуси, пальто.

Були то: вчителька наша Марина Петровна і Прокіп Остапович, псаломщик наш» (А. Тесленко).

Ось на наших очах відбувається формування думки, яка врешті виливається у номінативне речення:

«Коли б мене спитали, який шлях вибрати чоловікові, котрий от, приміром, як я, оснастив, осмолив свій корабель і хоче спускати на море, я б йому сперше всього заспівав би слова колядки:

Ой. Не їдь, синку, поперед війська,

Не зоставайся позаду війська,

Держись війська середнього…

Золота середина! Золота середина — перше усього! Задля неумілого молодого чоловіка саме краще йти за другими не ззаду, щоб на тебе пальцями не вказували, а взяти побік…» (Панас Мирний).

У функції номінативного ступу ці речення вживаються на початку твору або його частини, називаючи явища, предмети, що створюють зовнішню обстановку, в якій розгортається певна подія: «Мряка. У березі важко чмихав паровий млин. За городом, на ріллях, чути – гайвороння кричало. Пахло степом, ріллею, кізяковим димом: саме по хатах топилося» (А. Головко).

Номінативний вступ не лише розпочинає поетичний чи прозовий твір; він може розпочинати одну з внутрішніх композиційних частин тексту, особливо у тих випадках, коли між однією і другою дією проходить значний проміжок часу та ін.

Номінативне односкладне речення ще і як композиційний злам при розповіді: «Вечоріло тоді вже, як вона цю звістку почула. Діждала другого дня, причепурилась, чкурнула. А там усього сім верст до города.

Півдня. Прихожа Полієвктового батька. Оливою, галошами пахне. Сидять на лавці в прихожій: Грищенко у тужурці, якась панночка в чорному, ще хтось безусий у блузці, - видно, теж до отця Полієвкта прийшли» (А. Тесленко).

Вжите посередині або в кінці пейзажного речення, вказуючи на окрему деталь картини, виконує ще одну, не менш важливу роль: посилюючи статичність опису, уповільнюючи розповідь, воно викликає у читача пасивно-споглядацький настрій. А це вносить у розповідь додаткові відтінки, збагачує її: «Дні йшли за днями по довгих ночах осінніх беззоряних. Осипалось листя вже геть чисто з дерев. Понамокали од дощів і мов нижче понависали стріхи. Розгасли вулиці й дороги в степ. Осінь…» (А. Головко).

У кінці опису чи розповіді номінативне речення формує висновок або вказує на причину того, про що розповідалось попередньо. Це своєрідний заключний акорд: «Нічого не можна було впізнати. Все було інше, все краще, могутніше, веселіше. Вода, хмари, плав – все пливло, все безупинно неслося вперед, шуміло, блищало на сонці. Весна красна!» (О. Довженко).

Композиційна рамка спеціально обробленого синтаксису художньої мови також створюється номінативними реченнями, які можуть змінювати, повторюючись, емоційне забарвлення, набувати нового відтінку значення: «Прокляте місто! Не любити ти мене вчило, а ненавидіти!. . З добра бідоти т вибудувало оті страшні палати й видавлюєш ними з їх сльози!

. Прокляте місто!. . » ( Панас Мирний).

Як бачили з попереднього, у художній мові значне місце посідають номінативні речення з посиленим емоційним забарвленням (такі речення називають ще патетичними). Важливу роль у них відіграє підкреслена, особлива вимова (емфаза), яка відтворює різні почуття людини: емоції гніву, суму, радості, захвату та ін.

Наявність сполучників, а особливо велика їх кількість, уповільнює мову. Найчастіше тут використовуються єднальні сполучники, по-різному розміщені в тексті. Сполучники, поставлені біля кожного номінативного речення, служать не лише засобом зв’язку, а й художнім засобом увиразнення:

«На відмінах портрета мальовано всяке причандалля, котре вказувало на Козакові звички, діла й пригоди. Був там і встромлений у землю спис. А до ратища чи до якоїсь дубини прип’ято баского коня; на дереві - шаблюка, біля ніг – рушниця. І гаман. І шевська справа. І шапка – шлик. І порох у турячім розі. Тут же – кварта і чарка. Казанок над вогнем. І ложка, - все, що козакові буває потрібно в поході.

Тут же – довговухий песик» (О. Ільченко).

Номінативні речення наближають виклад до усного розмовного мовлення, тому й зустрічаються найчастіше в прямій або у невласне-прямій мові, та й це зрозуміло: при безпосередньому усному спілкуванні можна говорити коротко, стисло, а зрозуміти сказане допомагає контекст, ситуація.

Ці речення допомагають письменникові стилізувати текст на зразок усної розповіді, надати цій розповіді рис живої, схвильованої і трохи безладної мови.

У власне прямій мові номінативні речення вплітаються у текст як чужі голоси у випадках суперечки, уявного змагання з кимось:

«А що сказала б вона? Міщанин!. . Галабурдник!. . Їй треба декорум… поєдинок!

— Ну, що ж – хай буде поєдинок!

Це він говорить уголос, сідає на ліжко й витріщає в темряву очі» (М. Коцюбинський).

 

2. 2. Особливості використання односкладних речень у наукових текстах

Вивчення односкладних речень, їх структури, семантики, функціонування здійснюється переважно на матеріалі художніх текстів. Сьогодні є потреба дослідити особливості односкладних речень у науковому стилі, яка зумовлена декількома чинниками, серед яких найголовнішим є те, що сфера застосування наукового стилю розширюється в умовах науково-технічного прогресу.

Зараз опис семантики багатьох європейських мов уже важко уявити без урахування наукового стилю та його ролі в житті сучасного суспільства. Показником цього є вихід у світ кількох монографій [25; 30] тематичних збірників статей, численних публікацій у періодичних виданнях. З розширенням функцій науки в сучасному суспільстві помітним стає вплив наукового стилю на інші стилі мови і на літературну мову в цілому. Зокрема синтаксичні особливості наукового стилю впливають на розвиток нових способів побудови речень і в інших стилях.

Крім того, дослідження різних аспектів функціонування односкладних речень у наукових текстах сприяє вдосконаленню самого наукового стилю. Синтаксична організація наукових текстів підпорядкована комунікативному призначенню науки. Фіксуючи й передаючи результат пізнання – наукове знання, мовні засоби різних рівнів, у тому числі й синтаксичного, мають забезпечувати адекватне відображення наукової картини світу. Належне застосування односкладних речень відіграє в цьому надзвичайну роль.

Високий рівень сучасної теорії синтаксису дає змогу охарактеризувати синтаксичні одиниці з різних аспектів. Як правило, просте речення описують на трьох (формально-граматичному, семантико-синтаксичному та комунікативному) або чотирьох (власне семантичному, семантико-синтаксичному, формально-граматичному і власне комунікативному) рівнях. Семантика речення виступає основним граматичним виявом особливостей структури речення. Проте логічна семантика є лише підґрунтям синтаксичної. Семантико – синтаксичний рівень мови відтворює те, як логічний зміст думки конкретно в кожній національній мові створює семантику власне речення, його значення, що є мовним виразом логічного змісту. Мовоутворення (або факт словесного мислення, за В. В. Виноградовим) повертається основоположною стороною до опису реальних у кожній мові структур, зокрема найпростіших – елементарно простих речень.

Останнім часом найчастіше розрізняють два основні аспекти: конструктивний (статичний) і комунікативний (динамічний). Конструктивний підхід розглядає речення як автономну одиницю та пояснює всі синтаксичні особливості через формально-граматичну будову. Комунікативний підхід передбачає аналіз речення як частини тексту, тобто розглядає речення в тому лінгвальному та екстралінгвальному контексті, в якому воно перебуває [18; 145]

До комунікативного рівня речення безпосередній стосунок має власне семантичний аспект: кожне речення містить у собі певну об’єктивну інформацію, яка зазнає різноманітних модифікацій у певних комунікативних ситуаціях. Поняття семантичної структури речення ґрунтується на ідеї вияву його змісту в певному абстрагуванні від його зовнішнього оформлення.

<< 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 >>

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні