Основи конституційного права Великобританії

Вищі органи державної влади

Глава держави. Конституція Великобританії встановлює монархічну форму правління. Хоча Монарх входить до складу парламенту, в англійській правовій доктрині прийнято ставити главу держави на перше місце в системі вищих органів державної влади. Монарх визнається джерелом суверенної влади, символом єдності нації та главою англіканської та пресвітеріанської церкви. У зв'язку з тим, що Монарх - фігура політичне нейтральна, він виступає як гарант стабільності у державі та суспільстві. Згідно з Актом про престолонаслідування 1701 р. у Великобританії діє кастильська система престолонаслідування, яка передбачає, що королівський трон передається за спадщиною старшому з синів колишнього Монарха, а якщо синів немає, то старшій доньці. З 1952 р. трон займає Єлизавета II - 42-й Монарх Великобританії та шоста в британській історії Королева. Єлизавета II належить до династії Вінздорів.

Статутне право і королівські прерогативи встановлюють для Монарха значні повноваження, однак, відповідно до конституційної угоди Монарх "царствує, але не управляє". Королівські прерогативи не походять від парламенту і підрозділяються на особисті та політичні. До особистих прерогатив відносять: право на атрибути монаршої влади (корона, мантія, трон, скіпетр і держава, титул); право на утримання за рахунок державного бюджету за цивільним листом, який нараховує близько 8 млн фунтів стерлінгів; право мати королівський двір і власність; право на королівські імунітети, тобто Монарх - особа недоторканна, яка не підлягає кримінальній, адміністративній, цивільній, політичній відповідальності.

Монарх має політичні прерогативи лише номінальне, тому у юридичній літературі їх прийнято називати "сплячі прерогативи*. На сучасному етапі Монарх використовує такі прерогативи за порадою з Прем'єр-міністром І урядом. Водночас у надзвичайних умовах Монарх має можливість користуватися політичними прерогативами у повному обсязі Наприклад, з метою збереження стабільності у державі та суспільстві після виборів до парламенту Єлизавета II у 1974 р. сформувала лейбористський уряд, хоча ця партія не мала явної переваги у Палаті громад.

У зв'язку з тим, що політичні прерогативи досить широкі, їх поділяють на повноваження в сфері внутрішньої та зовнішньої політики. У галузі внутрішньої політики існують наступні королівські прерогативи: а) у сфері управління: право формувати уряд, керувати збройними силами, управляти власністю Корони тощо; б) у судовій галузі прерогатива Монарха базується на принципі "Монарх - джерело справедливості", тому британське правосуддя здійснюється від імені Монарха; в) у законодавчій сфері: право абсолютного вето (з 1707 р. Монарх не користується цим правом); право скликати Парламент та розпускати Палату громад; право відкривати чергову сесію парламенту. В галузі зовнішньої політики королівські прерогативи полягають у наступному: Монарх є главою Британської Співдружності, оголошую війну та укладає мир, укладає міжнародні угоди, визнає зарубіжні держави тощо.

Крім того, з XIII ст. діє Таємна рада, яка є дорадчим органом при главі держави. До складу Таємної ради входять міністри Кабінету, судді Апеляційного суду, архієпископи англіканської церкви, спікер Палати громад та Інші вищі посадові особи - всього 300 чоловік. Кворум для засідання Таємної ради - 3 чоловіки, тому, як правило, у засіданні беруть участь кілька членів. Уся Таємна рада збирається тільки з особливо урочистого приводу, наприклад, у зв'язку з церемонією коронації Монарха. Таємна рада може утворювати різні комітети, важливішим з яких є Судовий комітет. Цей комітет був сформований у 1833 р

та є апеляційною Інстанцією для церковних судів, трибуналів різних профспілок. Таємна рада приймає рішення від імені Монарха у формі прокламацій та наказів. Наприклад, скликання парламенту та розпуск Палати громад має форму прокламації, а рішення з питань прана та управління - форму наказів.

Парламент. Британський парламент належить до групи парламентів з абсолютно необмеженою законодавчою компетенцією, яка, за словами британців, "обмежена лише прерогативами Творця". Це явище пов'язане з принципом верховенства законів, які приймаються представниками народу. Однак на сучасному етапі вступ Великобританії до Європейського Союзу, практика проведення національних референдумів, ріст кількості урядових біллів призводить до обмеження "законодавчого суверенітету" Британського парламенту.

Згідно з конституцією Великобританії Британський парламент складається з трьох структурних компонентів: Корони, Палати лордів (верхня палата), Палати громад (нижня палата). Розподіл парламенту на дві палати відбувся на основі Вестмінстерського статуту 1330 р. А вхід Монарха до парламенту пов'язаний з законотворчим процесом, який передбачає, що проект стає законом тільки після того, як він був прийнятий двома палатами і про-мульгований Монархом.

Сьогодні Палата лордів вважається проявом британського консерватизму, оскільки ця палата історично складалася зі спадкових та духовних лордів, довічних перів, ординарних лордів з апеляцій, загальна кількість яких станом на 1999 р. нараховувала 1273 особи. Парламентські акти від 1911 р„ 1958 р. , 1963 р. , 1999 р. є бйновними нормативно-правовиия актами, які регулюють сучасне становище Палати лордів. Необхідно підкреслити, що протягом усього XX ст. верхня палата Британського парламенту зазнала кардинальних реформ. Так, у 1999 р. за ініціативою лейбористського уряду був скасований інститут спадкового перства. Відповідно до Акта 1999 р. Палату лордів залишили 667 спадкових перів (із загальної кількості 759) - представників старовинних дворянських фамілій не нижче баронів, які отримували місця у парламенті в силу свого походження. Відповідно до угоди лейбористського уряду та консервативної опозиції 92 спадкових пера, які обрані від партійних груп, зберігали свої мандати до 2002 р. У 2002 р. передбачалося проведення другого етапу парламентської реформи, сутність якого полягала в обранні певної частини Палати лордів. Водночас зазначений етап реформи викликав низку питань, вирішення яких відсунуто до 2005 р. До духовних лордів належать вищі ієрархи англіканської церкви - архієпископи Йоркський і Кентерберійський, а також деякі єпископи.

1 2 3 4 5 6 7 8 9

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні