Основні сфери суспільного життя

Суспільство як надзвичайно складну відкриту систему умовно можна поділити на чотири сфери: економічну (виробничу), соціальну, політичну і духовну.

Економічна сфера є визначальною у структурі суспільства. Серцевиною цієї сфери є матеріальне виробництво, без чого людське суспільство не могло б існувати взагалі, тим більше — розвиватися. В процесі матеріального виробництва люди відтворюють умови свого буття, виробляють засоби, необхідні для задоволення своїх потреб. Потреби завжди лежать в основі діяльності й поведінки людей, є рушійною силою і джерелом реальних суспільних відносин. Вони спонукають людину до практичних дій, до певних вчинків, кінцевою метою яких є задоволення цих потреб.

Причини, що спонукають людину до діяльності, мотиви її поведінки завжди пояснюються потребами, а точніше — прагненнями до їх задоволення. В цьому розумінні потребу можна визначити через діяльне (активне) відношення суб'єкта до об'єкта, який зможе стати предметом задоволення потреби. Для задоволення своїх потреб люди спочатку привласнювали те, що природа давала їм у готовому вигляді. Проте такого «матеріалу», який можна споживати з метою задоволення потреб у готовому вигляді в природі дуже мало. Тому люди почали спрямовувати свою діяльність на об'єкти природи (використовуючи при цьому її закони), щоб виробляти для себе те, чого вона не може їм дати в готовому вигляді. Створення в такий спосіб необхідних благ і є процесом матеріального виробництва.

Потреба як відношення завжди передує безпосередній дії, тобто вона спрямована в майбутнє. В процесі взаємодії потреби і діяльність ніби постійно міняються місцями з точки зору їх визначального впливу одного на інше. Потреби як першопричина людської діяльності одночасно є і результатом (наслідком) цієї діяльності. Саме тому, що потреби людини є «початком» і «результатом» її продуктивної діяльності, вони здатні чинити визначальний вплив на подальший розвиток трудової діяльності. Таким чином, ми приходимо до висновку: суперечлива взаємодія трудової діяльності людини та її потреб є джерелом розвитку як діяльності, так і самих потреб.

Виходячи зі своїх потреб, людина виробляє певне (відповідне своїм потребам) відношення до суспільства, до іншихлю-дей і до самої себе. В особистісному плані людина завжди залежить від суспільства. Ця залежність має опосередкований характер, оскільки опосередковується потребами людини. Задоволення її актуальних потреб стає можливим тільки через діяльність. Отже, потреби є вихідною (стартовою), але не безпосередньою спонукальною силою людської діяльності.

Перш ніж стати спонукальною силою, привести людину в активно-діяльний стан, об'єктивна потреба повинна відобразитися у свідомості. Саме внаслідок своєї усвідомленості потреба виконує роль спонукальної сили, служить основою формування цільових установок на завжди конкретну діяльність.

Усвідомлена потреба виступає як суб'єктивний стан людини, що регулює її діяльність і поведінку, спрямовує мислення, почуття, волю тощо

Процес усвідомлення людиною суспільних і своїх власних потреб, визнання їх актуальними, бачення у зв'язку з цим необхідності в організації певної діяльності з метою їх задоволення є процесом перетворення потреби в інтерес як. чергову ланку загального ланцюга соціальної детермінації процесу діяльності.

Людина може проявити свою активність стосовно якогось соціального явища лише за тих умов, що, по-перше, в ньому вона вбачає потенціальний предмет задоволення своєї потреби, по-друге, це явище є для людини життєво важливим і, по-третє, коли людина чітко усвідомила, що свою потребу вона зможе задовольнити в результаті здійснення процесу діяльності. Сукупність зазначених умов може свідчити про наявність у людини відповідного інтересу. Сама ж діяльність із задоволення усвідомленої потреби виступає при цьому як процес реалізації інтересу.

Між потребами та інтересами існує безпосередній зв'язок, який виступає якдіалектична єдність двох сторін детермінації процесу людської діяльності. Потреби й інтереси спонукають людей до дії і спрямовують їхню діяльність. Однак у якому б відношенні ми не характеризували потреби й інтереси, їх не можна ототожнювати. Вони розрізняються між собою як своїм походженням, так і характером реалізації й тією роллю, яку відіграють у життєдіяльності людини та суспільства.

Аналіз потреб та інтересів людини, яка завжди функціонує в певних макро- і мікроумовах історично конкретного суспільства, дозволяє зробити висновок про те, що вони є необхідними об'єктивними детермінантами в загальній системі факторів, які обумовлюють людську діяльність. Разом з тим слід зауважити, що на цьому ланцюг соціальної детермінації останньої не замикається.

Важливою ланкою в цьому ланцюгу є також мета (ціль). Для того щоб людина розпочала діяльність, вона повинна відчути в ній потребу. Усвідомлюючись людиною, ця потреба пробуджує, формує певний інтерес. Людина стає зацікавле-

ною в цій діяльності. Проте потреба людини не має прямого, безпосереднього виходу в діяльність, навіть якщо вона усвідомлена. Щоб привести себе в діяльний стан для задоволення своєї потреби людина повинна усвідомити не тільки (навіть не стільки) саму потребу, скільки предмет її задоволення. Такий предмет вона може одержати (виробити) тільки в процесі діяльності. Він завжди є результатом діяльності.

На перший погляд, тут виникає нерозв'язна суперечність. Для того щоб здійснити діяльність, людина повинна мати потребу, яка може бути задоволеною тільки реальним предметом даної потреби. Останній же набуває своєї матеріальної реальності лише як результат діяльності. Для розв'язання цієї (уявної) суперечності ми і звертаємося до категорії «мета» або «ціль». Мета є ще однією ланкою процесу детермінації людської діяльності і важливим моментом для розуміння цієї детермінації.

1 2 3 4 5 6

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні