Ожиріння. Фізична реабілітація при ожирінні

Що ж таке ожиріння? Ожиріння - це хронічне захворювання, яке характеризується надлишковим накопиченням жирової тканини в організмі. Надлишкову масу тіла в індустріальне розвинутих країнах, окрім Японії та Китаю, мають близько половини населення, а в Україні за попередніми даними - близько - 30 %. Причому ці показники неухильно зростають, що становить складну медико - соціальну проблему. Адже відомо, що ожиріння закономірно призводить до скорочення життя на 5 - 20 років, а смертність після 40 річного віку в осіб з цим захворюванням збільшується вдвічі. За розрахунками, здійсненими ще 1953 році, відкриття протиракового засобу призвело б до збільшення тривалості життя населення планети на 2 роки, нормалізація же маси тіла на 4 роки. Отже, ожиріння не безпідставно називають епідемією XXI сторіччя. Хоча негативний вплив надлишкової маси тіла на здоров'я людини відомий з часів Гіппократа, якому приписують афоризм: "Раптова смерть більш характерна для гладких, ніж для худих".

В клінічній практиці прийнято виділяти наступні форми ожиріння:

  1. Аліментарну.
  2. Ендокринну.
  3. Церебральну.
  4. Лікарську.

Аліментарні форми - звичне-гіпераліментарне, дезрегуляційне, конституціональне - спадкове, змішане.

Ендокринні форми - хвороба і синдром Іценко - Кушинга, гіпотиреоз, гіпо-пітуітаризм, гіпогонадизм, гіперінсулінізм.

Церебральні форми - кіркові, гіпоталамо-гіпофізарні, гіпоталамічні, посттравматичні, постінфекційні, пухлинні і унаслідок підвищення внутрічерепного тиску.

Лікарські форми  ожиріння  викликаються  тим,  що  передозував шсуліну, фенотиазидами, глюкокортикоїдами, ципрогептадином, антидепре сайтами. По типу розподілу жирової тканини в організмі виділяють:

  1. – андроїдний
  2. - гіноїдний
  3. - змішаний види ожиріння.

Перший відрізняється відкладенням жирової тканини переважно у верхній частині тулуба, при гіноїдному - жир скоплюється в основному в нижній частині тіла і при змішаному типі відбувається відносно рівномірний розподіл підшкірно-жировій клітковині. Виявлена залежність між характером розподілу жирової тканини і наявністю метаболічних ускладнень. Зокрема, андроїдний тип ожиріння частіше, ніж інші, поєднується з порушеною толерантністю до глюкози або з діабетом, гіпертонією, гіперліпідемією, гіперандрогенією і гірсутизмом у жінок.

По морфологічних змінах жирової тканини виділяють:

а) гіпертрофічне (збільшення маси кожного адіпоцита) ожиріння;

б) гіпертастичне (збільшення кількості адіпоцитів) ожиріння. Гіпертрофічний  тип  ожиріння,  характерний  для  захворювання,  що виявилося   в зрілому віці. Гіперпластичне або змішане ожиріння (поєднання гіпертрофії і гіперплазії адіпоцитів) наголошується у осіб з надмірною масою тіла з  дитинства.   Зменшення  кількості  жирової тканини у огрядних супроводжується зміною тільки розмірів жирових кліток, число ж їх залишається практично постійним, навіть в умовах різкого схуднення. Цим пояснюється резистентність до зниження ваги при   гіперпластичному   і   змішаному   типах   ожиріння   і   важливість профілактики захворювання з раннього дитячого віку.

По ступенях ожиріння виділяють:

І ступінь - надмірна вага перевищує нормальну масу тіла на 10-29 %.

II ступінь - надмірна вага перевищує нормальну масу тіла на 30-49 %.

III ступінь - надмірна вага перевищує нормальну масу тіла на 50-99 %

IV ступінь - вага тіла надмірна більш ніж на 100%.

По характеру течії захворювання класифікують:

а) стабільне;

б) прогресуюче;

Згідно розглянутої вище класифікації, існує 4 різні етіопатогенетичні форми ожиріння:

І форма -  це екзогенно-конституціональне,    або  аліментарне, ожиріння.

ІІ форма - ендокринні форми ожиуіння

Найадекватнішим значенням, що характеризує ожиріння, є індекс маси тіла, обчислюваний по формулі: маса тіла в кг/зростання в м2.

За норму приймається індекс маси, відповідний 20-24,9. Для визначення нормальної маси тіла використовують таблиці для визначення ідеальної маси тіла з урахуванням зростання маси тіла, статі, віку і типу конституції. Крім того, для визначення нормальної маси тіла може бути застосований ряд індексів:

  1. Індекс Брока використовується при зростанні 155-170 см. Нормальна маса тіла при цьому дорівнює (зростання [см] -100) -10 (15%).
  2. Індекс Брейтмана. Нормальна маса тіла розраховується по формулі -зростання [см] ? 0,7 - 50 р.
  3. Індекс Борнгардта. Ідеальна маса тіла обчислюється по формулі -зростання [см] ? коло грудної клітки [см] / 240.
  4. Індекс Давенпорта. Вага людини [г], ділиться на зростання [см], зведене в квадрат. Перевищення показника вище 3,0 свідчить про наявність ожиріння.
  5. Індекс Одеру. Нормальна маса тіла рівна відстані від темряви до симфіза[см] ? 2 -100.
  6. Індекс Нордена. Нормальна вага рівна зростання [см] ? 420/1000.
  7. Індекс Татоня. Нормальна маса тіла =.

В клінічній практиці найбільш часто використовується для оцінки маси тіла індекс Брока.

Окрім   росто-вагових   показників   може   бути   використаний   метод визначення   шкірної   складки,   запропонований   Коровіним.    По   цій методиці визначається товщина шкірної складки в підкладковій області (в нормі -1,1- 1,5 см). Збільшення товщини складки до 2 см свідчить про наявність ожиріння. [Пирсов А. М. " Дієтотерапія",- К,- 1999].

1 2 3

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні