Піднесення англійської драматургії в повоєнні роки десятиліття (Д.Осборн, А. Вескер, Г. Пінтер)

1. 1. «Розсерджені молоді люди».

«Розсерджені молоді люди»,  або «Сердиті молоді люди» («Angry young men»), прийнята в критиці назва групи англійських письменників, що виступили в 50-і рр. 20 ст. Термін сходить до автобіографічної книги            Л. А. Пола «Розсерджена молода людина» (1951); широко поширився після постановки в Лондоні в 1956 п'єс Дж. Осборна «Озирнися в гніві» — в пристрасних мізантропних монологах її героя зосереджена концентрація настроїв «Розсерджених молодих людей». Найбільш типові «Розсержені молоді люди»- Брендан Біен, Шейла Ділені, Арнольд Вескер, Джон Арден, Гарольд Пінтер.

Вони опиралися на традиції таких майстрів, як Шекспір​​, Шерідан, Філдінг, Діккенс, Шоу, О'Кейсі. Саме це покоління драматургів об'єднує незадоволеність англійською буржуазною дійсністю і, зокрема, положенням молоді в суспільстві, протест проти соціальної нерівності, станової чванливості, брехні й ліцемірства.

Їхній герой - зазвичай молода людина, що здобула університетську освіту; він розчарований в житті, невдоволений своєю роботою, суспільством, в якому йому немає місця. Бунт проти прийнятих норм поведінки і моралі він проявляє в екстравагантних і блазеньських витівках, в скандальному адюльтері, в демонстративному відході в ряди робочого класу, стоять на найнижчих щаблях англійського суспільства . Драматурги виводять на сцену дрібних торговців, робітників , бродяг , повій та ув'язнених. На відміну від інтелігента Джиммі Портера з п'єси Осборна «Озирнись у гніві», який страждає від того, що змушений існувати практично на самому дні, вони анітрохи не мучаться питанням, чому опинилися внизу. Подібний театральний напрямок отримав іронічну назву «драматургія кухонної раковини», але ліризм і поетичність, дещо простувата і грубувата природність роблять його дуже привабливим для читача і глядача.

Минув час, і драматургія «Розсерджених молодих людей», яка внесла «свіжий подих» в театральне мистецтво Англії, втратила колишню владу над свідомістю публіки. Брендан  Біен помер, Шейла Ділені перестала писати для театру, а Арнольд  Вескер, Гарольд Пінтер та кілька інших драматургів на деякий час замовкли. Критики називали це покоління першою хвилею. На зміну їй в середині  1960-х прийшла друга хвиля[5].

 

1. 2. «Друга хвиля».

«Друга хвиля» («The second wave») - явище в англійській драматургії     сер. 60 -х - поч. 70 -х рр. 20 ст . На зміну економічній нестабільності 50 -х рр. , що породила літературу «Розсерджених молодих людей», приходить відносна економічна стабільність, яка супроводжувалась, однак, невпевненістю в майбутньому. Цей стан тяжких роздумів і невизначеності висловив лідер «Другої хвилі» Д. Мерсер [7, с. 9]. Згідно з його слів- «сучасне технологічне суспільство поступово знищує все , що є людським в людині , і руйнівно впливає на людські цінності» - виражена позиція багатьох драматургів «Другої хвилі», що відчувають згубність буржуазного  «прогресу» на розвиток особистості . Характерними представниками цього періоду є Е. Бонд та Т

Стоппард.

Одна з найважливіших особливостей англійської драматургії цього періоду є творчість Шекспіра, що була джерелом великих ідей про життя. Саме ідейне багатство драматургії Шекспіра, її найглибша життєвість забезпечили славу багатьом майстрам сцени цього періоду, зокрема Е. Бонду та Т. Стоппарду творчий доробок, яких ґрунтується на яскравих втіленнях шекспірівських ролей, які виступають поцінним компонентом, так званого  «шекспірівського міфу».

Творчість Е. Бонда яскраво характеризує цей період в англійській драматургії. Е. Бонд (1934) - британський драматург, автор навіяних життям і творчістю Шекспіра п'єс «Лір»(пост. 1971 ; опубл. 1972 )  і «Бінго»(пост. 1973; опубл. 1974). Зокрема в п'єсі «Лір», саме ідейне багатство оригіналу, відкрило нові можливості сценічного тлумачення Шекспіра , актуально інтерпретуючи для сприйняття. Від « Короля Ліра» крім імені головного героя залишилися тільки окремі ланки сюжету. А представлений в «Лірі»  рух історії не несе в собі звільнення або полегшення. Насильство набуває в п'єсі парадоксальний характер, посилюючи мотив глухого кута.

Ще більш цей мотив відчутний у п'єсі «Бінго». Її головний герой - сам Шекспір​​, в образі якого Бонд прагнув втілити ідею відповідальності художника перед своїм часом. Так Шекспір ​​у п'єсі Бонда зраджує своєму генію і тому сам шукає смерті.

Не менш яскравим представником, який брав за основу своїх п’єс Шекспіра є Том Стоппард - один з найвідоміших майстрів драматургії того часу.

П'єса «Розенкранц і Гільденстерн» є варіацією на тему маленької людини і її долі. Й саме традиція шекспірівських парафраз , що так міцно утвердилась в англійському театрі другої половини XX ст . веде свій відлік з цієї п'єси. Драматург ніби дописує Шекспіра. Він розкриває «закулісся» знаменитої трагедії, представляючи історію принца Датського очима його невдалих друзів - Розенкранца і Гільденстерна. Їх спантеличення, вважає Стоппард, відображає наше нерозуміння сучасного світу [1, с. 467 ].

Отже, драматичне життя Англії у повоєнні роки розвивалось у двох напрямах, а точніше «хвилях». Перша хвиля – «Розсерджені молоді люди». Найбільш типові представники - Брендан Біен, Шейла Ділені, Арнольд Вескер, Джон Арден, Гарольд Пінтер та Джон Осборн. Друга хвиля – представлена творчістю Т. Стоппарда, Е. Бонда. У новому світлі, постали англійському глядачеві англійські драматурги та герої їх п’єс.

1 2 3 4 5

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні