Піднесення англійської драматургії в повоєнні роки десятиліття (Д.Осборн, А. Вескер, Г. Пінтер)
II. Нове життя англійської драми у повоєнному періоді.
Нова драма, за точку відліку якої прийнято вважати постановку в 1956 році п'єси Осборна «Озирнись у гніві» (Look Back in Anger) в Royal Court, запропонувала глядачеві нову модель сучасності. Подібно драматургам натуралістичної школи рубежу XIX-XX століть, «розсерджені» виводили на сцену персонажів, яких раніше англійська сцена не бачила - мігранти та працівники ресторану в «Кухні» Вескера, сутенер і колишня повія в «Поверненні додому» Пінтера та засуджений гомосексуаліст і вагітна секретарка в «Неприйнятному доказі». Новаторськими були і вибір місця дії (величезна кухня в ресторані у Вескера, будинок м'ясника у Пінтера), і шокуючі сюжетні повороти (відкрита полігамія в «Поверненні додому»).
Драматургія 1960-х, яку пропонували п'єси «розсерджених», сповнена політичними меседжема та натуралістично-скандальними випадами, масштабними режисерськими дійствами з численними зовнішніми ефектами. Майже всі п’єси того періоду пронизані ідеєю зневірення у кращому майбутньому, і, хоча драматурги протестують проти віджилих умовностей суспільства, проте не розглядають всерйоз ймовірність його перебудови та викривають соціальне зло. Напевно, тому соціально-протестні п'єси 1960-х звучать по-новому у повоєнний період Англії.
2. 1. Джон Осборн.
Джон Осборн дебютував у літературу у 1956 р. із п'єсою «Озирнись у гніві», що поклала початок оновленню англійської драматургії, пов'язаної з рухом «сердитих молодих людей». Ця п'єса, що проклала вододіл між театром 30-х—40-х pp. та новим стилем 50-х pp. , означала розширення тематики, відмову від стилістики розважального театру, салонної драми, включення проблематики середнього класу, що піднявся в Англії після війни, з'яву нового героя Джиммі Портера, котрий відкрито критикував суспільство й емоційно вихлюпував свій гнів на великі та малі проблеми.
Поставлена в Ройял Корт п'єса «Озирнись у гніві» привернула увагу багатьох «сердитих молодих людей», таких як Ш. Делені, А. Вескер, Д. Арден, Д. Сторі, Е. Сіллітоу, Н. Сімпсон, Е
Після цих п'єс Осборн звернувся до історичної п'єси, що, втім, не змінило характеру головного осборнівського конфлікту. Проблема особистості та суспільства, суперечність між ідеєю самоусвідомлення та само-означення індивіда та ідеєю влади, державності вирішується в історичній драмі «Лютер» («Luther», 1961) у ширшому плані. Написання п'єси «Лютер» співпало із загальним переглядом позиції «сердитих» на початку 60-х pp. Шлях компромісу став для декого з колишніх «сердитих» єдино можливим в умовах нового періоду в житті англійського суспільства. До безпосереднього зображення сучасності Осборн повертається у «П'єсах для Англії» («Plays for England», 1962).
Особливо плідними у творчості Осборна були 60-і pp. , коли він створив п'єси «Непідсудна справа» («Inadmissible Evidence»), «Оце так патріот» («A Patriot for Me»), «Готель в Амстердамі» («The Hotel in Amsterdam») і «Час теперішній» («Time Present»). П'єса «На захід від Суеца» («West of Suez») відкриває 70-і, коли були поставлені «Відчуття причетності» («A Sense of Detachment»), «Кінець моєї сигари» («The End of Me Old Sigar», 1975) та «Поглянь, як усе розвалюється» («Watch It Come Down», 1976).
У 60-х pp. герої Осборна стають дедалі самотнішими і трагічнішими постатями.
У 1981 р. вийшла друком Осборнівська автобіографія «Людина вищого класу» («A Better Class of Person»). Це роздуми про становлення власного характеру, творчі та особисті пошуки. У 1991 р. драматург видав другий том автобіографії — «Майже джентльмен» («Almost a Gentleman»).
Осборн відіграв свою роль у театрі, він став сторінкою його історії, але дуже важливою сторінкою, без якої неможливо уявити собі повоєнну драму, збагнути джерела її життєвої сили й енергії. Осборн не лише оновив англійську драматургію, остаточно порвавши з традиціями «добре зробленої» п'єси, він разом зі своїми однодумцями запропонував глядачеві величезне розмаїття жанрів і типів сучасної п'єси [6].