Піднесення англійської драматургії в повоєнні роки десятиліття (Д.Осборн, А. Вескер, Г. Пінтер)

2. 2. Арнольд Вескер.

Однією з ключових фігур письменницького покоління 1950-х рр. , «Розсерджених молодих людей», яка повернула до життя англійську сцену є Арнольд Вескер. Його перша п'єса «Кухня» (1960), прем'єра якої відбулася в лондонському театрі «Ройял Корт», відкрила якісно інший етап в історії британської сцени, та дала привід називати «нову драму» 1950-х театром «кухонної раковини». Зухвало маніфестована не тільки сама п'єса, дія якої відбувається на кухні великого ресторану - в «закулісся» життя, а насправді в самому її епіцентрі, - але й авторська передмова до неї: Вескер заявляє, що своїм завданням бачить зображення пересічного, буденного життя  звичайних людей. Тема «маленької людини», одна з головних тем світової літератури XX століття, знаходить в драматургії Вескера чітке, послідовне, при цьому, абсолютно індивідуальне, втілення. В реалістично-прозовому ключі написані й наступні п'єси Вескера: склали трилогію «Ячмінний суп з куркою» (1959), «Коріння» (1959) і «Я говорю про Єрусалим» (1960), що розповідають про життя однієї родини протягом двадцяти років; «І до всього - картопля . . . » (1962); «Їхнє власне золоте місто» (1966). Однак, наскрізним мотивом, стає нездійсненність ілюзій, мрій. Ними пронизана драма «Друзі» (1970), де подорослішали (постарілі завчасно) герої Вескера болісно відчувають, як витікає життя, якою брехнею виявилось воно. Ще більш песимістично написана на ту ж тему п'єса «Старики» (1973). Наступні роботи Вескера: «Купець» (1977), по трагедії У. Шекспіра «Венеціанський купець»; «Caritas» (1981), «Анні Уобблер» (1985), «Коли Бог забажав сина» (1986), «Бурхлива весна» (1992), «Відмова» (2000) - зовсім не мали того резонансу, який був характерний для його перших п'єс. В кінці 1980-х років Вескер фактично перестає бути діючою фігурою реального театрального процесу, ставши раніше багатьох своїх однолітків по поколінню «розсерджених» прижиттєвим напів-музейним класиком, значущою главою в історії післявоєнної британської сцени [4].

 

2. 3. Гарольд Пінтер

Творчість сучасного англійського письменника Гарольда Пінтера різноманітна: він пише вірші, прозові твори, п'єси для театру, радіо і телебачення, кіносценарії, публіцистичні твори. Драми, написані Г. Пінтером для театру: "The Room" (1957), "The Birthday Party" (1958), "A Slight Ache" (1959), "The Caretaker" (1960), "The Collection" (1961), "The Lover" (1963), "The Homecoming" (1965), "Landscape" (1967), "Silence". [2]

На початку його драматичної кар‘єри критики обмежувались констатацією відмінностей пінтерівської драми від основних теденцій британського театру нової хвилі” та більшої її подібності до континентальної драми абсурду. Проте у період другої хвилі” творчість Пінтера привертає увагу все ширших кіл літературо- і театрознавців, які здебільшого погоджуються в тому, що розглядати її лише у контексті драми абсурду очевидне спрощення.

Поєднання різних жанрово-стильових елементів надає  п‘єсам Пінтера нової якості. Хоча зовнішні риси драматургії Пінтера відповідають реалістичному театру (герої - звичайні люди з нижчого чи середнього класу, дія розгортається у вітальні або спальні, лексика - розмовна), проте відносини між персонажами і розвиток діалогу та подій непередбачувані і нетипові. У «Легкому болеві» («A Slight Ache», 1959) увагу інтелектуала середнього віку привертає щоденна поява в його саду продавця сірників, він заінтригований і запрошує того зайти в будинок. Проте всі його розпитування наштовхуються на вперте мовчання продавця, і тоді господар, спочатку поблажливо поставившись до гостя, втрачає витримку і починає займатися самовикриттям. В результаті дружина жене його з дому, вважаючи за краще жити з мовчазним продавцем сірників. Герой «Сторожа» («The Caretaker», 1960) - волоцюга, має два брата-невротика, які запрошують його пожити у них вдома, а потім проганяють. До фіналу «Коханців» («The Lovers», 1963) з'ясовується, що герої насправді не коханці, а чоловік і дружина, розігрують складну партію взаємної недовіри. У «Поверненні додому» («The Homecoming», 1965) професор філософії привозить свою загадкову дружину в рідний дім, де байдуже спостерігає, як батько і обидва брати розважаються з його дружиною, яка вирішила раптом залишитися там і «вести господарство». В «Зраді» («Betrayal», 1978) зображений побудований на взаємній брехні любовний трикутник; дію повернуто назад: при відкритті завіси і шлюб, і роман завершені, а далі дія йде у зворотний бік і закінчується зародженням любовної інтриги, що призвела до зради.

З інших п'єс Пінтера слід зазначити «Ліфт» («The Dumbwaiter», 1957), «День народження» («The Birthday Party», 1958), «Колекція» («The Collection», 1962), «Старі часи» (Old Times, 1971), «Нічия земля» («No Man's Land», 1975) і «Місячне світло» («Moonlight», 1993).

З усіх драматургів повоєнного британського театру, творчість Гарольда Пінтера представляє, мабуть, найбільш дивовижний сплав елементів авангарду і традиційності. Світ його уяви це мистецький світ, сформований під впливом Кафки, Джойса, Беккета. Але їхнє трагічне світобачення Пінтер доповнив блискучою і гострою дотепністю майстрів високої англійської комедії (таких, як Оскар Уальд). Пінтер дуже турбується про те, щоб форма узгоджувалась із настроєм в його п’єсах. Можливо, саме у цьому поєднанні порядку та завершеності полягає майстерність Пінтера як драматурга, актора та режиссера [3].

1 2 3 4 5

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні