Піднесення англійської драматургії в повоєнні роки десятиліття (Д.Осборн, А. Вескер, Г. Пінтер)

Зміст

Вступ

I. Повоєнна англійська драматургія

1. 1. «Розсерджені молоді люди»

1. 2. «Друга хвиля»

II. Нове життя англійської драми у повоєнному періоді

Джон Осборн

Арнольд Вескер

Гарольд Пінтер

Висновки

Список використаної літератури

 

 

Вступ

Театр до середини ХХ століття був дзеркалом суспільних і духовних процесів й активно впливав на формування естетичних смаків та поглядів публіки. Повоєнні роки характеризувались  активізацією спроб реформувати театр. В Англії цю функцію виконувала драматургія «сердитих молодих людей», п‘єси яких носили підкреслено соціальний характер. Війна і повоєнна дійсність викликали новий підйом викривальної драматургії, прагнучи відкрити людям очі на "гірку правду", вони не бажали йти ні на які компроміси.

Цінності, вірніше, антицінності, післявоєнного покоління стають об'єктом критики. Виникає зростаюча потреба в новій ідейності, тому виникають так звані «дві хвилі» британської драматургії. Представники якої, незважаючи на загалом несприятливий для театру повоєнний час, все ж зуміли завоювати увагу як критиків, так і публіки, й зберегли статус репертуарних впродовж десятиліть.

Такими драматургами є Джон Осборн, Арнольд Вескер та Гарольд Пінтер.  Специфіка їх творчості виявляється не лише у соціально-побутовому діапазоні, а й в потужному потоці театральних інтерпретацій та екранізацій, запозичених мотивах, образах, іменах героїв й інших ремінісценціях з п'єс. Драматурги виводять на сцену дрібних торговців, робітників , бродяг , повій та ув'язнених.

Основною ланкою, що об’єднала це покоління драматургів стала незадоволеність англійською буржуазною дійсністю і, зокрема, положенням молоді в суспільстві, протест проти соціальної нерівності, станової чванливості, брехні й ліцемірства.

 

I. Повоєнна англійська драматургія

По закінченню Другої світової війни сценічне мистецтво Англії, що переживало в 1930 - 1940-і роки небувалий підйом, поступово опинилося під владою кризових явищ, що охопили культурне життя країни, з яких почало виходити лише в другій половині 1950-х років.

У післявоєнні 1940-і роки англійська драматургія продовжувала теми, розпочаті ще до війни, практично не звертаючи уваги на проблеми, поставлені сучасністю. У цей час активно працював Бернард Шоу, який створював свої нові п'єси «Мільярди Байанта» (1948), «Шекс проти Шо» (1949), «Притчі про далеке майбутнє» (1950), «Чому вона відмовилася» (1950). Але, незважаючи на свої художні достоїнства, твори Шоу не могли визначати театральний репертуар сучасної Англії.

Провідними темами англійської драматургії перших повоєнних років стали події світського життя, проблеми буржуазної моралі. Велику популярність здобув Теренс Реттіган (нар. 1911), названий критиками того часу королем англійської сцени. Його психологічні мелодрами ставили перед глядачами соціально-моральні питання («Хлопчик із сім'ї Уінслоу», 1946; «Варіації на тему»​​, 1958).

Але, незважаючи на жанрову різноманітність і художні достоїнства, англійська драматургія того часу не відрізнялася глибокою змістовністю і соціальною значимістю. Яскравим прикладом тому стала п'єса Т. Реттігана «Блакитне синє море» (1952), що оповідає про жінку, чиє життя наповнене пошуками ідеальної любові. Не врятувала п'єсу, яка ставить далекі від реальності проблеми, і незвичайно талановита гра Пеггі Ешкрофт. Майже всі вистави цих років не залишили сліду в театральному мистецтві Англії.

Про це засвідчує такий факт: в 1955 році з сорока п'єс, які щойно з'явилися, тридцять були написані в жанрі легкої комедії і детективу. Але вже в наступному, 1956 році з'явився театральний колектив «English Stage Company»,  що мав перед собою мету - знайомити глядачів з новими п'єсами , що розповідають про сучасну дійсність і торкаються важливих життєвих питань.

Художнім керівником трупи був Джордж Девін , який мріяв про створення театру , що ставить п'єси на актуальні теми. У травні 1956 завдяки «English Stage Company» глядачі побачили драму Джона Осборна «Озирнись у гніві», яка викривала мораль та громадські інститути тогочасного буржуазного суспільства.

Крім Джона Осборна, в театральний світ Англії вступив цілий ряд талановитих молодих драматургів , охрещених критиками «Розсердженими молодими людьми».

1 2 3 4 5

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні