Політична влада і мораль

Тому політика споконвічно поєднує в собі дві різні системи координат, системи оцінок та орієнтацій людини у відносинах із державною владою: користі та моральності. Тут варто згадати утилітаристську концепцію моралі, яка має неабияке значення для політики. Зазвичай утилітаризм насаджується тоталітарним суспільством споживання, виступаючи його надійним засобом захисту. В цій етичній теорії критерієм моральності вчинку є принцип корисності. Теоретична етика може претендувати на те, щоб пропонувати політиці якщо не зміст, то хоча б межу дозволеного і мету. Однак, оскільки закони моралі розуміють як щось зовнішнє стосовно політики та далеке від неї, покладатися можна лише на «моральних політиків» (І. Кант) [19, с. 358].

    Прихильником традиційних старих порядків виступив також видатний мислитель давнього Китаю Конфуцій. Він говорив про себе, що лише викладає традиційні погляди, не придумуючи нічого нового. Народився Конфуцій в 551 р. до нашої ери в царстві Лу. Конфуцій мав учнів, яким і викладав свою доктрину. Вони записали його вислови у книзі «Лунь юй» («Бесіди і висловлювання»).

  Головним у політичній доктрині конфуціанства є вчення про ідеальну державу, основною метою якого є досягнення гармонії між правителем і підданими, забезпечення такого соціального порядку, де б кожен жив згідно з природою. Умовою суспільного порядку Конфуцій вважав особисті чесноти: «великодушністю здобувається народ, відповідальність породжує довіру; старанність гарантує успіх; добротою врешті можна змінити і виховати людей. » Конфуцій вважав, що благополучний матеріальний стан суспільства був неможливий без виховної  діяльності. Він говорив, що благородні люди повинні оберігати і поширювати в народі моральні цінності. У цьому Конфуцій бачив одну з найважливіших складових частин здорового суспільства. Важливою у етичному вченні Конфуція є ідея «жень» (гуманність), яка у його розумінні означала любов, покору і вірність підданих правителеві. Ідея «жень» служила для обґрунтування необхідності об’єднання на основі старих традицій [23 с. 324 –350].

Загалом Конфуцій надає великого значення вихованню і проповідує ідею морального вдосконалення людини. Відповідно виховані – шляхетні люди – повинні здійснити перетворення у суспільстві, почавши їх у сім’ї, яку Конфуцій вважав природною одиницею. Влада правителя подібна до влади батька над членами сім’ї чи роду. Так само існуючі у сім’ї залежності і зв’язки (дружини і дітей від чоловіка) мають бути відображені у державних відносинах. Загальним принципом взаємних відносин має бути принцип: «не роби іншим того, чого не бажаєш собі». Також Конфуцій говорив: «Управляти – означає чинити правильно», тобто, правитель одним із обов’язків має також виховання підданих, які, у свою чергу, повинні коритися йому як батькові. Ідеальне правління має базуватися на «взаємності» і «золотій середині», «людинолюбстві», які творять «правильний шлях («дао»), яким іде кожен, хто хоче жити щасливо, тобто в гармонії зі собою, з іншими людьми і зі світоглядом. «Золота середина» означає поміркованість, середина між обережністю і нестриманістю. Дотримання чи недотримання цих моральних вимог є підставою поділу людей на благородних і простолюдинів [38, с. 76].

  «Якщо управляти народом за допомогою законів і підтримувати порядок за допомогою покарань, народ прагнутиме ухилитися і не відчуватиме сорому. Якщо ж управляти народом за допомогою чеснот і підтримувати порядок за допомогою ритуалу, народ знатиме сором і він виправиться. » Конфуцій  стверджує, що управління державою потрібно починати з  виправлення імен, надання для них правильного значення, яке б відображало б моральні якості. Залежно від того як ми бачимо певні предмети так ми до них ставимося.

   Стабільність держави за Конфуцієм базується на правилах лі. Конфуцій пропонує будувати відносини всередині держави на основі ненасильницьких принципів (серед який ключове місце займає людинолюбство); ці прийоми формалізуються ним через систему "правил поведінки" - норм і ритуалів лі. Регулювання політичних відносин за допомогою норм чесноти у вченні Конфуція різко протиставляється керуванню на основі законів

Державна влада є відлунням вічних законів неба, носієм яких є правитель. Тому головним принципом політичної та моральної поведінки є сповідування «кожному належне»: «. . . цар має бути царем, міністр-міністром, батько-батьком, син-сином». На думку іншого китайського мислителя Лао Цзи, життя людей не визначається волею неба, а розвивається природним шляхом - дао. Природний закон справедливості має перемогти, людина повинна вірити в це і підкорятися йому. Вчення давньокитайських мудреців сутністю морального обов'язку вважали необхідність дотримуватися належного [23. с. 153].

     Отже, представники "арістотелівського" напрямку вважають, що політика повинна бути моральною, політика й мораль нерозлучні. Якщо античність у своїй полісній формі організації життєдіяльності давала підстави до співвідносності політики та етики, теократія середньовічної доби знімала проблему як таку, то вже становлення новоєвропейської цивілізації, розпочате добою Відродження, поклало початок розрізнення політичної та моральної сфери (аж до взаємного виключення у найрадикальніших підходах).

  

2. 2 Погляди представників  "мак'явеллістського" напрямку

 Італійський філософ і державний діяч Нікколо Макіавеллі (1469 - 1527) увійшов в історію як майстерний політик, а його ім'я стало прозивним. Сьогодні під макіавеллізмом в політичному житті розуміється цинізм, хитрість, переважання сили і підступності в управлінні.

  Він написав трактат «Державець», який вийшов у світ вже після смерті автора, хоча написаний був ще в 1513 р. Вся книга складається з вступу і двадцяти шести глав. У ній, насамперед, Макіавеллі торкнувся питання отримання, а точніше захоплення державної влади. Далі він постарався проаналізувати історичний досвід на прикладі завоювань Олександра Македонського. Намагаючись охарактеризувати сутність держави, він виклав своє бачення про роль громадян у державі і критеріях сили тієї чи іншої влади. Зрештою, він підійшов до самого хвилюючого його питання – особистості правителя, чому приділив велику частину твору – сім глав [35, с. 12].

   На думку Макіавеллі, ідеальний правитель - це скупий, жорстокий, що викликає страх і повагу серед підданих, часом віроломна (не стримує свого спілкування, якщо воно не відповідає «державному інтересу»), розумна, хоробра, активна і рішуча людина. Під скупістю Макіавеллі розумів відмову від розкоші, надмірних витрат, які не тільки спустошували скарбницю, а й розбещували самого правителя, роблячи його зніженої маріонеткою своїх примх. Складно оцінити жорстокість з погляду пізнього Середньовіччя і сучасності, але очевидно під жорстокістю в творі розумілася безкомпромісна боротьба з політичними опонентами, аж до повного фізичного винищення і підтримка атмосфери шанобливого страху в суспільстві. Розглядаючи питання про те, що краще для правителя: щоб його любили або боялися, Макіавеллі однозначно схиляється до другої відповіді. «Говорять, проте любов погано уживається із страхом, тому якщо вже доводиться вибирати, то надійніше вибирати страх. Бо про людей в цілому можна сказати, що вони невдячні і непостійні, схильні до лицемірства і обану, що їх відлякує небезпека і тягне нажива». Однак, підкреслював автор «Державця», викликаючи страх серед громадян, правителю не варто вдаватися в крайнощі, щоб не викликати ненависті і презирства [26 с. 289].

Будь-яке рішення правителя має бути твердим, сам він повинен був чоловік розсудливим, і вибирати для себе відповідних порадників, за якими про нього будуть судити. Таким чином, Макіавеллі відкидав закони християнської моралі в політиці, як і всякої іншої моралі. Він вважав, що там, де йдеться про владу, мораль - це лише прояв слабкості або виверт [28, с. 154].

Про людські моральні якості він відгукувався в даному трактаті вельми цинічно: «Про людей в цілому можна сказати, що вони невдячні й непостійні, схильні до лицемірства і обману, що їх відлякує небезпеку і тягне нажива: поки ти робиш їм добро, вони твої всій душею, обіцяють нічого для тебе не щадити - ні крові, ні життя, ні дітей, ні майна, але коли у тебе з'явиться до них нужда, вони негайно від тебе відвернуться». Також Макіавеллі писав: «Люди завжди погані, доки їх не примусить до добра необхідність». Він вважав, якщо потрібно пролити чиюсь кров, це потрібно зробити маючи гідне виправдання і важливу мету [26, с. 82 – 83].

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10