Правоздатність

План

Правоздатність фізичних осіб 
Зміст (обсяг) правоздатності фізичної особи 
Правоздатність і дієздатність юридичної особи.
Використана література

Правоздатність фізичних осіб

Правоздатність фізичної особи може бути визначена як здат­ність людини мати цивільні права і обов'язки.

Цивільна правоздатність є необхідною передумовою виникнен­ня цивільних прав та обов'язків. Отже, правоздатність — це лише загальна, абстрактна можливість мати права чи обов'язки. Нато­мість, конкретні права й обов'язки виникають з підстав, передбаче­них законом, — юридичних фактів. Тому при рівній правоздатнос­ті всіх людей конкретні цивільні права фізичної особи відрізняють­ся залежно від її віку, майнового становища, стану здоров'я тощо.

Згідно зі ст. 26 ЦК всі фізичні особи рівні у здатності мати осо­бисті немайнові та майнові цивільні права та обов'язки, встановле­ні Конституцією та цим Кодексом, а так само інші цивільні права, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства.

Відповідно до ст. ст. 21-24 Конституції цивільна правоздатність грунтується на принципах рівноправності І соціальної справедли­вості. Забороняються будь-які форми обмеження прав громадян за ознаками соціальної, расової, національної, мовної чи релігійної належності Певні обмеження правоздатності Іноземних громадян і осіб без громадянства встановлюються законом з метою державної безпеки або як захід—відповідь для громадян тих держав, які перед­бачили обмеження для українців.

За загальним правилом, правоздатність не залежить також від віку, стану здоров'я, можливості здійснення прав І обов'язків, жит­тєздатності людини.

Отже, характерними ознаками правоздатності є:

  • її рівність для всіх фізичних осіб;
  • невідчужуваність її на користь інших фізичних осіб;
  • неможливість обмеження її актами суб'єктів приватного чи
    публічного права, крім випадків, прямо встановлених законом;
  • Існування її як природної невід'ємної властивості фізичної
    особи.

Правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження і припиняється у момент її смерті (ст. 25 ЦК).

За всієї, здавалося б, "прозорості" цього положення у зв'язку з визначенням початку і кінця цивільної правоздатності виникає низка дискусійних питань.

Так, потребує додаткового тлумачення положення ч 2 ст. 25 ЦК про те, що у випадках, встановлених законом, охороняються інте­реси зачатої, але ще не народженої дитини. Зокрема постає питання: чи може тут йтися про правоздатність дитини, яка ще не наро­дилася? Про необхідність пошуку відповіді на це питання свідчить і та обставина, що ст

1222 ЦК серед спадкоємців називає осіб, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після від­криття спадщини.

Для того, щоб усунути видимість колізії наведених норм, до­цільно провести розмежування понять "правоздатність" і "охорона прав фізичної особи". Тоді все стає на свої місця: правоздатність виникає тільки з моменту народження. До моменту можливого на­родження дитини, зачатої за життя спадкодавця, що помер (постума), закон передбачає лише охорону прав такої дитини.

Саме у такому сенсі й сформульоване згадане вище правило ст. 25 ЦК. Народження живої дитини визначається медичними по­казниками за певними ознаками (вага, здатність до самостійного дихання тощо). Проте не вимагається, щоб дитина була народжена життєздатною. Якщо вона прожила хоча б деякий час, то визнаєть­ся суб'єктом права. Це має значення, зокрема, для спадкових пра­вовідносин, оскільки у цьому випадку така дитина може успадку­вати майно і, у свою чергу, після неї можливе спадкування за за­коном (ст. ст. 1222, 1268, 1258 ЦК та інші).

Існують також суперечки щодо значення для припинення пра­воздатності рішення суду про визнання фізичної особи померлою.

Оскільки ст. 47 ЦК вказує, що правові наслідки оголошення фі­зичної особи померлою прирівнюються до правових наслідків, які настають у разі смерті, постає питання: чи припиняється в цьому випадку правоздатність?

Виправданим видається виходити з того, що оголошення фізич­ної особи померлою не припиняє її правоздатності, а лише ство­рює презумпцію смерті останньої в місці її проживання.

Такий висновок грунтується насамперед на трактуванні правоз­датності як природної властивості людини, якої вона не може бути позбавлена рішенням суду або іншого суб'єкта публічного права.

Такий висновок має за основу також тлумачення ст. 25 ЦК, де згадується лише смерть як підстава припинення правоздатності фі­зичної особи.

Отже, визнання фізичної особи померлою в місці її проживан­ня не позбавляє людину можливості, якщо вона жива, бути учас­ником цивільних відносин у тому місці, де вона реально після цьо­го знаходиться.

1 2 3

Схожі роботи