Предмет і метод політичної психології

План

Вступ

1. Місце політичної психології в системі суспільствознавства.

2. Предмет, об’єкт і метод політичної психології

3. Політична психологія та інші науки

Висновки

Список використаної літератури

 

Вступ

Політична психологія як наукова дисципліна зародилася на порубіжжі науки про політику, з одного боку, і психології, на­самперед соціальної - з іншого. Цей процес був надто тривалий, позаяк не одразу склалося усвідомлення того, що людина є со­ціальною істотою і в суспільній, громадській діяльності багато залежить безпосередньо від неї, її складу характеру, індивіду­альних особливостей.

Формально політична психологія як власне наукова дисципліна започаткувалася в 1968 р. , коли в Американській асоціації політичних наук було створено відділення політичної психології. Водночас в Йєльському університеті США було запроваджено спеціальну навчальну програму поглибленої підго­товки політологів саме у сфері психологічних знань. Однак як самостійний і специфічний напрям досліджень політична психо­логія сформувалася набагато раніше - ще на початку XX ст. у межах дослідження політики і політичних процесів саме для того, щоб визначити, якою мірою вони залежать від психоло­гічного стану суб’єктів політичного процесу.

Політику творять і реалізують люди. При цьому у своїй діяльності, поведінці вони керуються певними уявленнями, мотивами, цілями, настроями та емоціями. Виходячи з цього політика загалом, як і окремі політичні події та явища, значною мірою залежить від природи, психіки конкретних людей. І якщо це так, то досліджувати політику, її прояви та результати доцільно саме через дослідження людей, переважно їхнього психологічного стану. Стосовно політичної теорії це означає, що неможливо пояснити певну форму політичної поведінки (реак­ції) тільки як результат безпосереднього впливу економічних, політичних та інших факторів. Стимули, що скеровують пове­дінку особистості, можуть бути одні й ті самі, але поведінка людей різною. Тому всі форми відображення політики у психіці людей опосередковані їх діяльністю, умовами життя, особис­тими цілями.

 

1. Місце політичної психології в системі суспільствознавства.

Проблема визначення місця політичної психології в системі сучасного суспільствознавства досить складна і суперечлива. Поняття «політична психологія» застосовується в двох значеннях: як форма політичної свідомості і як власне наукова дисципліна. У першому випадку, політична психологія постає як сукупність духовних утворень, що містять емоційно - почуттєві відчуття і уявлення людей про політичні явища. У другому випадку, політична психологія - це область знань, що вивчає соціально - психологічне сприйняття людьми політичних реалій, що досліджує механізми політичного поводження громадян, впливу на нього свідомості і підсвідомості. Різні точки зору існують і в трактуванні назви науки. Одні автори воліють говорити про «політичну психологію», інші - про «психологію політики», треті використовують назву «соціально - політична психологія». Інтелектуальна європейська традиція вважає політичну психологію самостійною політичною наукою, американська традиція, навпроти, розглядає політичну психологію як складову частину єдиної, комплексної науки про політику. Ще одна позиція проявилася останнім часом у російській науці - з 2000 року Міністерство освіти Росії наукову дисципліну «політична психологія» розглядає як область соціальної психології.

Доцільним є визнання існування в політичній психології двох орієнтацій:

  1. Орієнтація, що йде від політології та наголошує на впливі, який робиться тими або іншими психологічними феноменами на політичні відносини.
  2. Орієнтація, що йде від психології та звертає увагу переважно на психологічні процеси, які лежать в основі політичних подій.

У генезисі політичної психології як науки можна виділити три основні етапи:

  1. Імпліцитний (протополітичний) етап - політика ще не вичленована як особливий Об’єкт психологічного аналізу, але використовується як матеріал при вивченні соціальних настановлень, стереотипів, цінностей та інших регуляторів соціальної поведінки. Основні проблеми в цей період - національний характер, міжнаціональні відносини, психологія масових рухів і т. п. Перший етап розвитку науки цілком вкладається в рамки кінця XIX - початку XX століття. Серед європейських дослідників того періоду варто назвати Г. Лебона, Г. Тарда, С. Сігеле, В
    Вундта. У Росії політпсихологічну проблематику розвивали Н. Михайловський, В. Бехтерєв, А. Чижевський, в Україні - М. Грушевський тощо.
  2. Експліцитний (політичний) - політика автономна, хоча і досить розпливчаста галузь досліджень. Найважливіщі теми - політичні настановлення, участь (вибори, приналежність до партій), політична соціалізація, національна ідентичність, пропаганда і реклама. На Заході цей період починається з кінця 1960 - х рр. , коли в США, при Американській психологічній асоціації, була створена група для вивчення проблем міжнародної політики, що у 1970 році переросла в Інститут психіатрії і зовнішньої політики. У 1968 р. в Американській асоціації політичних наук виник дослідницький комітет з політичної психології, а в 1979 р. на його основі було організоване Товариство політичних психологів. Приблизно із середини 1960 - х рр. починається розробка політпсихологічної тематики й у СРСР. Це роботи Б. Поршнєва, Ю. Давидова, В. Паригіна й інших соціологів, істориків і психологів. На сьогоднішній день у Російській Федерації є: сектор політичної психології в Інституті США і Канади, лабораторія в Академії освіти, кафедри політичної психології у вищіх навчальних закладах Москви і Санкт - Петербургу. У 1993 р. створена Асоціація політичних психологів на правах секції Російської асоціації політичних наук. В Україні діють Інститут соціальної і політичної психології й Український інститут соціоніки.
  3. Розвитий - чітко задане проблемне поле, сконструйовані спеціальні теорії і пояснювальні моделі, методи і техніка досліджень, усвідомлена політична роль психолога в суспільстві, що змінюється. Усвідомлений соціотехнічний, прикладний характер знання. Формується соціальне замовлення на політпсихологічні дослідження.

Політична психологія виникла як прямий наслідок політизації психології і психологізації політики. Внаслідок того, що психологічні аспекти політичних процесів, так чи інакше зачіпають проблемне поле інших дисциплін, існує тісний зв'язок політичної психології з такими науками:

  1. Філософія - грає для політичної психології важливу методологічну роль. У її межах розкриваються структура політичної свідомості, її взаємовідносини з іншими формами суспільної свідомості (релігійною, науковою) і реальними політичними феноменами.
  2. Проблеми, суміжні з політико-психологічними (типологія особистості політика, лідерство і т. п. ) розглядаються в політичній антропології.
  3. Політична психологія активно співпрацює з політичною соціологією. Остання досліджує соціальні основи політики, особливості масової свідомості ціннісної системи суспільства тощо.
  4. Аналіз політичної поведінки лідера похилого віку неможливий без залучення даних вікової психології і психології розвитку.
  5. Психофізіологія і психологія стресу можуть допомогти при розгляді дій політиків в умовах кризових ситуацій.
  6. Вивчення багатьох сучасних політичних процесів вимагає врахування національно - психологічних особливостей учасників політичних дій, що припускає взаємодію з етнопсихологією.

Таким чином, на підставі наведених вище даних, ми можемо визначити політичну психологію як науку про психологічні аспекти політичної активності соціальних суб’єктів.

 

1 2 3

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні