Проблеми двомовності в Україні. Суржик

 Певно, рольова маска суржикомовної Вєрки Сердючки вдалася її творцеві Андрієві Данилку саме завдяки його сімейній мові. Артист, як розповіла газеті «Факты и комментарии» (15. 09. 2000) його сестра, «прекрасно розмовляє і по-українськи, і по-російськи. Однак удома з нами розмовляє по-польтавськи».
 Наша суржикова естрада справді цікаве і далеко не просте явище. Освічену україномовну людину цей суржик дратує через той маргінальний мовний гумор, що постає як основний засіб плекання сміхової культури. Якщо взяти осібно феномен Вєрки Сердючки, то її знамените «СВ-шоу» із зірками російської естради переконливо, здається, довело, що суржик викликає певні емоції тільки по наш бік екрана. Зросійщеного мешканця України суржик на тлі літературної російської мови ще більше зміцнює у ставленні до українськості як феномена другосортного. Для етнічного росіянина джерелом гумористичних емоцій є насамперед суржикове вбрання Вєри та її приколи, а якраз мова жодних емоцій не викликає, бо видається йому справжньою українською мовою, яка не чинить жодних перешкод для комунікативного порозуміння. Відповідним чином налаштованого етнічного росіянина більше насмішила би правильна народно-розмовна або літературна українська мова, а не суржик! І саме українська мова з правдешнім інтонуванням домінує в «злих» (і доволі талановитих у своїй зверхності) мовних портретах вайлуватих українців, що інколи з’являються в розважальних передачах «Городок», «Джентльмен-шоу», деяких сучасних російських серіалах. Це й не дивно, адже уявлення про нормальну українську мову як грубий жаргон (пор. ототожнення суржик — жаргон у національній науковій картині світу), що побутувало в царській Росії, мало змінилось у сучасній постімперській свідомості.
 Щоправда, є доволі несподівані й цікаві приклади російської культурної рецепції суржику. Автор статті «Поетика суржику, або котлета по-київськи», яку 1989 року опублікував журнал «Декоративное искусство» (ч

12), певен, що стилістика полотен київських художників Реунова і Тистола засвідчує своєрідний образотворчий суржик:

Суржик — це не тільки мова. Це й сфальсифікована історія, переповнена штампами, це буйне цвітіння національного кічу, це свічка каштана, це дівчина у вінку, це тисячі метрів полотна, витрачених на зображення «Київських схилів» і пейзажі «Мальовничої України». . . Поетику суржику вони втілили, може, не задумуючись про це, в зображальній мові, яка за своєю структурою дуже нагадує лінгвістичний суржик, бо і перший, і другий складаються із суміші російських та українських елементів. Цей матеріал безмежний, творчо не осмислений і комічна його краса є гарантією щирості намірів художників.

 Кровозмісне дитя нівроку. Виживає й існує собі. Хоча вже вийшло з дитячого віку; йдеться про дитинні, несформовані форми мови й мислення, які приречені на довічне животіння в цьому віковому й розумовому статусі, бо природний саморозвиток не для нього. Застиглий гібрид органічний в етномовній структурі України, а частотність лінгвософських, культурологічних рецепцій цієї присутності цілком очевидна з огляду на приреченість держави на українсько-російську двомовність.

 

Використана література: 

  1. Журнал “Критика”. – 2001. - №10.
  2. Борис Антоненко-Давидович „Як ми говоримо”. - Київ: Либідь, 1991- 256с.
1 2 3 4 5 6 7

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні