Проблеми захисту науково-технічної інформації

У наш час поняття «національна безпека» набуло нового наповнення, стало більш широким. Збройні Сили, створені лише для оборони, вже не гарантують безпеки держави. Сьогодні це — лише одна з її підсистем. Серед основних напрямів державної політики в галузі національної безпеки України, визначених «Концепцією», виділимо три:

— комплексні заходи щодо захисту та розвитку науково-технологічного потенціалу;

— виявлення та усунення причин науково-технологічного відставання України;

— створення ефективних механізмів боротьби з відпливом інтелектуального та науково-технологічного потенціалу за межі України [1, розд. IV].

У Концепції також ідеться про стратегію, необхідну для захисту і розвитку науково-технологічного потенціалу та ефективного використання національних наукових здобутків в інтересах економічного і соціального розвитку. Ця стратегія включає в себе:

— створення дієвих механізмів захисту прав громадян України всередині країни та у світі;

— запобігання та усунення спроб втручання у внутрішні справи України;

— недопущення незаконного використання бюджетних коштів і державних ресурсів;

— контроль за експортно-імпортною діяльністю, спрямованою на підтримку важливих для України пріоритетів та захист вітчизняного виробника;

— розробка і впровадження необхідних засобів та режимів отримання, зберігання, поширення і використання суспільно значущої інформації, створення розвиненої інфраструктури в інформаційній сфері тощо [1, розд. ІV].

Як бачимо, одним з найважливіших завдань визнається забезпечення захисту національних інтересів стосовно ресурсів науково-технічної інформації. Це цілком узгоджується зі світовою практикою. У США до категорії інформації, яка підлягає засекречуванню, віднесено наукові, технологічні та економічні питання, що стосуються сфери національної безпеки [5, розд. 1. 5]. У Російській Федерації державною таємницею вважаються відомості про досягнення науки і техніки, науково-дослідні, дослідно-конструкторські, проектні роботи і технології, які мають важливе оборонне або економічне значення та впливають на безпеку держави [6, cт. 5]. У Китайській Народній Республіці державна таємниця включає секретні відомості про народне господарство, соціальний розвиток, науку і техніку [7, ст. 8]. Відносини у сфері науково-технічної інформації, пов'язаної із національною безпекою і обороною, регулюються законодавством про державну таємницю і у Великобританії, Іспанії, Канаді, Німеччині, Швеції та в інших країнах.

В Україні законодавча база регулювання суспільних інформаційних відносин щодо державної таємниці створювалася з урахуванням світового досвіду

В преамбулі Закону України «Про державну таємницю» зазначено, що цей Закон регулює суспільні відносини, пов'язані з віднесенням інформації до державної таємниці, засекречуванням її матеріальних носіїв та охороною державної таємниці з метою захисту національної безпеки України [8].

У статті 6 цього Закону зазначається, що до державної таємниці віднесено інформацію у сферах: оборони (п. 1), економіки, науки і техніки (п. 2), зовнішніх відносин (п. 3), державної безпеки та охорони правопорядку (п. 4).

У частині, що стосується науково-технічної сфери, конкретизовано, яка саме інформація є державною таємницею: про наукові, науково-дослідні, дослідно-конструкторські та проектні роботи, на базі яких можуть бути створені прогресивні технології, нові види виробництва продукції і технологічних процесів, що мають важливе економічне чи оборонне значення або суттєво впливають на зовнішньоекономічну діяльність і національну безпеку України; про військове, науково-технічне та інше співробітництво України з іноземними державами, якщо розголошення відомостей про це завдаватиме шкоди національній безпеці України [8, ст. 8].

Використання інституту державної таємниці у сфері інформаційних ресурсів — це світова практика, зумовлена необхідністю забезпечення національних інтересів. Державна секретність у різних формах наявна в усіх розвинених країнах. Це суверенне право кожної незалежної держави. Водночас у світової спільноти існують і певні міжнародно-правові обмеження та вимоги щодо створення й функціонування національних систем захисту таємниць.

Таким чином, основою захисту інформації є її засекречування, тобто введення у встановленому законодавством порядку обмежень на поширення та доступ до неї, для чого надається відповідний гриф документам, виробам або іншим матеріальним носіям цієї інформації.

Для обґрунтування ролі і місця інституту таємниць, спрямованих на захист національних інтересів в інформаційній сфері, зокрема щодо науково-технічної інформації, доцільно проаналізувати окремі положення «Концепції (Основ державної політики) національної безпеки України» [1]. У розділі 2 цього документа визначено, що національні інтереси України відображають фундаментальні цінності та прагнення українського народу, його потреби в гідних умовах життєдіяльності, а також цивілізовані шляхи їх створення і способи задоволення.

У цьому положенні використані такі категорії, як потреби, цінності, інтереси. Розглянемо їх дефініції. Інформаційні потреби — це необхідна особистості, суспільству і державі інформація для вирішення повсякденних, тактичних і стратегічних завдань у політичній, економічній, науково-технічній, соціокультурній, оборонній, інформаційній та інших сферах діяльності. Тобто йдеться про інформаційні ресурси, необхідні нації для економічного і соціального розвитку, розбудови державності, взаємодії з навколишнім середовищем, збереження власної культурної ідентичності, самовідтворення, самовдосконалення.

1 2 3 4

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні