Психодіагностика особистості

Психодіагностика особистості

Особистість це за життя сформована система індивідуально- своєрідних рис особистості, якими визначається своєрідне для певної людини мислення і поведінка.

Висловлювання суб'єкта – прояв його самоспостереження, мають бути узяті не як сукупність положень, що складають готову істину про суб'єкта, а як більш-менш симптоматичні прояви, справжня природа яких має бути виявлена дослідниками в результаті їхнього зіставлення з відповідними об'єктивними даними. Об'єктивний аналіз висловлень обстежуваного призводить нерідко до результатів, відмінних або навіть прямо протилежних їх безпосередньому змісту (С. Л. Рубінштейн).

Особистісні опитувальники – класичний зразок суб'єктивного діагностичного підходу. Опитування – один з найменш надійних способів одержання знання про особистість, і тому цілком зрозуміле давнє прагнення дослідників до його об'єктивації. Це знаходить своє вираження насамперед в зростаючих вимогах до надійності і валідності особистісних опитувальників.

Особистісні опитувальники являють собою реалізацію суб'єктивного підходу до дослідження особистості з вербальним (мовним) поданням тестового матеріалу.

Опитувальники в широкому значенні – широка група психодіагностичних методик, завдання яких представлені у вигляді запитань чи тверджень.

Опитувальники призначені для отримання об'єктивних і (чи) суб'єктивних даних зі слів обстежуваних.

Прототипом сучасних особистісних опитувальників вважається розроблений Р. Вудвортсом (1917) «Бланк даних про особистість», призначений для скринінга осіб, які призиваються на військову службу (питання стосувалися відхилень у поведінці і були розроблені на основі вивчення автором невротичної симптоматики). За минулі десятиліття опитувальники одержали найширше поширення в діагностичних дослідженнях в усьому світі.

Працюючи з особистісними опитувальниками, що були, є й у доступному для огляду майбутньому будуть найбільш популярними інструментами оцінки особистості, кожен фахівець-психолог має чітко знати, що являють собою ці психодіагностичні методики, що ховається за їхнім фасадом; цьому і присвячена розглянута класифікація опитувальників, форми питань тощо.

Нині нашими психологами приділяється все більша увага питанням конструювання особистісних опитувальників, психометрично-коректної адаптації закордонних, розробці оригінальних шкал, проблемам валідності і надійності. Проте ще дуже мало робіт, в яких опитувальники не просто використовуються для одержання яких-небудь даних про особистість (таких робіт дуже багато), а самі виступають як об'єкт вивчення. Простота застосування опитувальників, легкість обробки отриманих результатів, їхня наочність, обґрунтованість закордонних інтерпретаційних схем численними і, здається, цілком переконливими дослідженнями, – усе це часто породжує ілюзію, що в підсумку ми маємо у своєму розпорядженні об'єктивне і достовірне знання про особистість. Небезпека цієї ілюзії в тім, що вона веде від справді наукового, поглибленого вивчення особистості до підміни його зовні достовірними показниками і кореляціями. Формування відносин до особистісних опитувальників у радянській психології проходить через різні етапи. У 1950-і pp. вони були фактично невідомі науковій громадськості і цілком відкидалися як інструмент вивчення особистості. При цьому вказувалося, що «розповсюджені в Америці характерологічні анкети та «інвентарі», по суті, представляють наругу над людиною». Наприкінці 1960-х pp. їх, як і інші психодіагностичні методики, починають боязко, а потім усе активніше застосовувати аж до того, що виникає, на думку Б. В. Зейгарник (1971), «епідемія опитувальників». Характеризуючи цю «епідемію», варто помітити, що дійсно, до початку 1970-х pp. опитувальники стають досить популярними в СРСР. Однак це, як правило, лише зовні схожі із закордонними, кустарні методики, про валідність і надійність яких мова навіть не велася, оскільки психометричні характеристики діагностичних інструментів знаходилися ще поза полем зору дослідників.

Особистісні опитувальники зовні представляють собою різної величини перелік питань чи тверджень, на які обстежуваний має відповісти відповідно до запропонованої йому методики

Кількість питань значно варіює. В одних опитувальниках 20 завдань, в інших – декілька сотень (наприклад, ММРІ складається з 550 тверджень). Безліч особистісних опитувальників, розроблених до теперішнього часу, за діагностичною спрямованістю можна поділити на опитувальники:

  • рис особистості (наприклад, опитувальники Р. Кеттелла);
  • типологічні (наприклад, опитувальники Г. Айзенка);
  • мотивів (наприклад, опитувальник А. Едвардса);
  • інтересів (наприклад, опитувальники Г. Кюдера);
  • цінностей (наприклад, опитувальник Д. Супера);
  • установок (наприклад, шкала Л. Терстоуна)

Відповідно до принципу, закладеного в основу конструювання, варто розрізняти: факторні опитувальники, для конструювання яких використовується факторний аналіз (наприклад, опитувальники Р. Кеттелла). Застосування емпіричних опитувальників для симптоматичної діагностики і пов'язані з цим проблеми мають більшою мірою технічний характер. Точність діагнозу, що здійснюється за їхньою допомогою, багато в чому буде залежати від повноти розкриття статистичних закономірностей. Індивідуалізація таких опитувальників, що досягається при використанні картини захворювання, дозволяє намітити оптимальні шляхи терапії і корекції, об'єктивно оцінити їхній ефект; емпіричні опитувальники, котрі створюються на основі критеріально-ключового принципу (наприклад, ММРІ). Терміном«факторні опитувальники» по суті справи поєднуються два їхні типи – опитувальники типологічні й опитувальники рис особистості. Наприклад, опитувальник Айзенка, розроблений на основі виділення типів особистості як цілісних утворень, що не зводяться до набору рис (факторів). Такий підхід до конструювання опитувальника вимагає групування обстежуваних, а не особистісних ознак (В. М. Мельников, Л. Т. Ямпольський, 1985). У цьому випадку діагностика здійснюється на основі зіставлення з відповідним типом особистості, і факторний аналіз використовується для угрупування обстежуваних за ступенем близькості в просторі вимірюваних особистісних ознак. Причому, у випадку досліджень Айзенка мова йде про «угрупування обстежуваних на задані групи» (про кожного обстежуваного заздалегідь відомо, до якої групи він належить). Задача зводиться до того, щоб знайти правило поділу цих обстежуваних на задані групи за психологічними ознаками.

Можливий і інший шлях – угрупування особистісних ознак (рис), а не обстежуваних, відповідно діагностика здійснюється за ступенем виразності цих рис. Досить типовим представником опитувальників особистісних рис можна назвати 16-ФЛО Кеттелла. Тут факторний аналіз є методом перетворення вихідного, досить великого набору груп тісно пов'язаних між собою ознак у простішу та змістовнішу форму методом, що дозволяє, на думку Кеттелла, «відкривати основні первинні властивості особистості».

Нарешті, всі особистісні опитувальники можуть бути розподілені на ті, котрі призначені для виміру якої-небудь однієї якості (властивості) або декількох. Позначимо їх як одномірні і багатомірні. Фактично всі опитувальники можуть бути використані не тільки для індивідуального, але і для групового обстеження. Останнім часом досить розповсюдженим є пред'явлення завдань опитувальників за допомогою комп'ютерів, однак при цьому потрібно, як вже говорилося, пам'ятати про необхідність їх рестандартизації.

1 2 3 4 5

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні