Психокорекція як одна із галузі психологічної науки

Термін “психокорекція”, пов’язаний з розвитком нової галузі психологічної науки – практичної психології, набув поширення на початку 70-х років у галузі групової психотерапії і використовується у вітчизняній і зарубіжній науковій літературі на позначення специфічного виду діяльності психолога-практика, спрямованої на коректування дисфункцій психіки. У більшості вітчизняних психологічних словників подається стисле визначення поняття психокорекції, яке часто підмінюється поняттям психотерапії. Вказується також на тотожність термінів “психокорекція” і “психологічне втручання”. Останнє вживається в зарубіжній літературі як синонім психокорекції. Психологічна корекція у психотерапії – це “спрямований психологічний вплив на певні психологічні структури з метою забезпечення повноцінного розвитку та функціонування індивіда” [12, с. 592 – 593]; у спеціальній педагогіці – “виправлення (часткове чи повне) вад психічного або фізичного розвитку в дітей, порушення тієї чи іншої психічної функції у дорослих” [15, с. 149]; у практичній діяльності психолога – “діяльність з виправлення (коректування) тих особливостей психічного розвитку, які за усталеною системою критеріїв не відповідають “оптимальній” моделі” [14, с. 246].

А. Осипова визначає поняття психокорекції як систему заходів, спрямованих на виправлення вад психології або поведінки людини за допомогою спеціальних засобів психологічного впливу, тому у процесі психокорекції виявляються недоліки, що не мають органічної основи і не являють собою стійкі якості, котрі формуються достатньо рано і в подальшому практично не змінюються [8, с. 7]. Останнє твердження не узгоджується з психодинамічною теорією, що розробляється академіком АПН України Т. Яценко, яка стверджує, що психокорекція повинна реалізувати цілісний підхід до сприйняття особистості суб’єкта в його свідомих і несвідомих проявах. Т. Яценко зазначає, що у найзагальнішому вигляді психокорекція – це психозміна певних, вже усталених характеристик суб’єкта, стабілізованих в процесі життєдіяльності, що має на меті актуалізацію внутрішнього потенціалу “Я” суб’єкта шляхом розв’язання особистісних проблем. “Психорекція – це шлях аналізу цілісних явищ психіки в єдності свідомого і несвідомого аспектів психіки суб’єкта” [18, с. 20].

Згідно з психодинамічним підходом до розуміння психіки, процес психокорекції покликаний оптимізувати стосунки особистості з оточенням, відкоректувати деструкції психіки суб’єкта, і у цьому він може нагадувати виховання. Спільність психокорекції і виховання полягає у тому, що ці види психологічного впливу зорієнтовані на розвиток особистості, однак виховання вносить прямі поправки у поведінку вихованців і лише опосередковано позначається на структурних особливостях психіки. Процес психокорекції стосується виявлення глибинних причин поведінкових розладів, внаслідок чого на латентному рівні відбуваються новозміни у психіці. Певною мірою можна визначити психокорекцію як процес перевиховання дорослої людини. Результативність виховання залежить від пластичності психічних процесів, тобто їх здатності до змін і розвитку у процесі взаємодії суб’єкта з вихователем, і стосується дітей. “Психокорекційний же процес покликаний відродити пластичність, мобільність психіки дорослої людини і тому зорієнтований на вивчення усталених якостей психіки та на виявлення їх дисфункцій” [18, с

18]. Це зумовлено тим, що психіка дитини перебуває у розвиткові, становленні, вона є пластичною, тому піддається прямому впливу вихователя. Психокорекція спирається на розумовий, когнітивний потенціал, мислительні можливості суб’єкта, що піддається психокорекції. Дитяче ж мислення не настільки зріле і сформоване, не здатне до абстрактних узагальнень, систематизації отриманої інформації, тому психокорекція щодо дитини при необхідності застосовується у єдності з педагогічними аспектами. Виховний процес пов’язаний із впливом на суб’єкта. Психокорекція ж передбачає взаємодію та рівність позицій.

Як зазначалося вище, процес психокорекції часто ототожнюють з психотерапією. На думку Р. Немова, існує суттєва різниця між поняттями “психотерапія” та “психокорекція”. Психотерапія – це система медико-психологічних засобів, що застосовуються лікарем для лікування різноманітних захворювань, а психокорекція – сукупність психологічних прийомів, що використовуються психологом для виправлення недоліків психології або поведінки психічно здорової людини [7, с. 213].

“Терапія” в перекладі з грецької означає “мистецтво піклування”. Хоча у процесі психотерапії є компонент корекційного впливу на психіку, однак психокорекція – це не стільки “одужання від хвороби”, скільки розкриття внутрішнього потенціалу суб’єкта, латентних можливостей та ресурсів його психіки. Психокорекція розрахована на психічно здорових людей, здатних до прогресивних самозмін. Психотерапія передбачає комплексний лікувальний вплив на суб’єкта при багатьох психічних, нервових та психосоматичних розладах, тоді як в цілому і психокорекція, і психотерапія спрямовані на оптимізацію психічного, емоційного стану суб’єкта.

Говорячи про різницю між психокорекційним процесом і психотерапією, А. Осипова виділяє специфічні риси психокорекції. Вона (психокорекція) зорієнтована: на клінічно здорову особистість, яка має у повсякденному житті певні психологічні труднощі, а також на людей, що бажають змінити своє життя чи ставлять за мету розвиток особистості; акцент робиться на здорових сторонах особистості незалежно від ступеня їх порушення; психокорекційний вплив спрямований на сьогодення та майбуття клієнтів; у психокорекції акцентується ціннісний вклад психолога, хоча усувається нав’язування певних цінностей клієнтові; психокорекційні впливи спрямовані на зміну поведінки та розвиток особистості клієнта [8, с. 7].

На думку академіка Т. Яценко, психокорекційний вплив націлений на певним чином сформовану психіку, яка, можливо, має деструктивні особливості, але при цьому не мислиться підхід до людини як носія деструкцій [ 18, с. 21].

1 2 3

Схожі роботи

Реферати

Курсові

Дипломні