Ранній інституціоналізм

3. Кон'юнктурно-статистичний інституціоналізм.

Уеслі Клер Мітчелл (1874—194 8)2 Мітчелл — учень Веблена став творцем но­вого емпіричного напряму в інституціоналізмі. Він закінчив Чиказь­кий університет. На формування світогляду Мітчелла вплинули Жак Леб, Роберт Ф. Хоксі, Генрі Хетфілд. Але найбільше — Веблен і Дж. Дьюї. Дьюї пропагував прагматизм і широкий, усебічний підхід до соціальних проблем. Він вірив у можливість конструктивного вирішення будь-яких конфліктів. У Веблена Мітчелл запозичив ге­нетичний метод дослідження. Він сприйняв ідею Веблена про те, що традиції і звички мають стати головним предметом дослідження. Мітчелл поділяв думку Веблена щодо суперечності між виробницт­вом і бізнесом. Ця думка стала важливою складовою його аналізу розриву між рухом виробництва і рухом цін, а також між прагнен­ням індивідуального прибутку і турботою про спільне благо.

Проте Мітчелл не був сліпим послідовником Веблена. Він, зо­крема, критично оцінював ігнорування Вебленом статистики для доказу своїх ідей. Сам Мітчелл нагромадив і систематизував величе­зний статистичний матеріал, який узяв за основу своїх досліджень.

Під впливом і керівництвом Дж. Лоренса Лафліна, визначного фахівця з проблем грошей, Мітчелл підготував і захистив докторсь­ку дисертацію з проблем паперових грошей часів громадянської війни, так званих грінбеків. Згодом він присвятив цьому питанню вичерпне дослідження «Історія грінбеків» (1903), яке здобуло висо­ку оцінку фахівців. У цій праці Мітчелл простежив рух цін, розро­бивши самостійно індекс роздрібних цін, і дійшов висновку, що за­лежність між цінами і кількістю грошей в обігу є менш очевидною, ніж стверджували класики'

У центр наступних досліджень Мітчелл ставить проблему руху виробництва, грошей, ціни. Політична економія в нього — це наука про інститути, які забезпечують зразки й норми поведінки, укорінені у звичках, інстинктах. Інстинкти — устремління до певних резуль­татів. Одним із них є тяжіння до прибутків. До цього, писав він, зво­диться логіка сучасного життя. Виробництво товарів підпорядкова­не не виготовленню споживних вартостей, а одержанню прибутку2. Мітчелл на відміну від Веблена, який критично ставиться до цієї проблеми, спокійно оцінює стан справ і заявляє, що прагнення при­бутку зумовлене існуючою «системою». Без прибутку підприємець не може виготовляти товари. Саме цим Мітчелл пояснює необхід­ність вивчення грошового господарства.

Грошова економіка, безумовно, має недоліки, їй притаманні су­перечності, але вона, за словами Мітчелла, — найліпша форма орга­нізації суспільства, оскільки забезпечує потреби бізнесу, здійснює облік і є знаряддям установлення взаємодії і співробітництва в су­спільстві.

Як інституціоналіст Мітчелл підкреслює й інший бік пробле­ми — соціальний, котрий розглядає як звичку одержувати й витра­чати гроші. Цю звичку він називає рушієм економіки, яка визначає характер сучасних інститутів. Завдання економічної теорії полягає в тім, щоб вивчити взаємозв'язок між інститутами грошового госпо­дарства й поведінкою людей.

Мітчелл критикує класиків за те, що вони зводять усе до механі­чних законів попиту і пропозиції і не торкаються правил поведінки людей у грошовому господарстві. У нього гроші не просто засіб об­міну, а рушійна сила економічного життя, визначальною рисою якої стає проблема придбання й витрачання грошей. Якщо саме при­дбанню грошей надають великого значення в сучасній грошовій ци­вілізації, то інший бік їхнього призначення постійно недооцінюють. Цьому питанню Мітчелл присвятив спеціальну працю «Відсталість у мистецтві витрачати гроші», котру 1912р. було опубліковано в журналі, а 1937 p. випущено окремим виданням.

Саму суть категорії «витрати грошей» він не зводить до марно­тратства, а розглядає її з позицій залежності від факторів, що не контролюються індивідуумом. Витрачання грошей часто зовсім не зумовлене потребами, а диктується намаганням підтримати імідж, перевершити суперника.

1 2 3 4 5